Хоч Темлін і платив за мій повсякденний одяг, обирала його Аянта, вихоплюючи своїм прискіпливим оком з усього те, що мені пасуватиме. Вона була душею народу фе. Здавалося, сама Богиня звеліла вивести його з мороку і відчаю до світла. Вона ще жодного разу не зрадила й не обманула мене, і мене брав острах у ті дні, коли Аянта була в храмі, приймала паломників, давала вказівки своїм слугам та помічникам. Отож сьогодні я особливо раділа їй.
Я підібгала свої тонкі спідниці кольору ніжно-рожевого світанку і, притримуючи їх рукою, стала підніматися мармуровими сходами до будинку.
Наступного разу, обіцяла собі, я таки переконаю Темліна взяти мене із собою в селище.
— О ні, ми не можемо дозволити їй сісти поруч із ним! Вони пошматують одне одного, а кров зіпсує скатертини.
Аянта насупилася під блідим сіро-блакитним каптуром, і татуювання на чолі, що зображувало різні фази Місяця, зморщилося. Вона викреслила ім’я, яке внесла до списку гостей мить тому в схему їх розсадки за столом.
Удень стало жарко, і в кімнаті, де ми сиділи, було навіть трохи душно. Навіть легенький вітерець, що дув у відчинені вікна, не давав прохолоди. Утім, Аянта не знімала із себе важкої накидки з каптуром.
Усі Вищі Жриці вдягалися у вишукано переплетені, хвилясті, багатошарові вбрання вільного крою, хоч на вигляд були аж ніяк не матрони. Тонку талію Аянта підкреслювала красивим поясом із напівпрозорим небесно-блакитним камінням ідеально овальної форми, оправленим у сяйливе срібло. Обрамляв каптур тонкий німб сріблястого кольору з великим каменем у центрі. Тканина була закріплена під німбом так, щоб прикривати брови та очі, коли жриці потрібно було помолитися, звернутися до Котла чи Матері або просто подумати.
Одного разу Аянта показала мені, який вигляд має тканина, коли вона опущена на очі: видно було лише ніс та повні чуттєві губи Аянти. Голос Котлу. Такий її образ мене трохи налякав. Ця закрита верхня частина обличчя просто перетворила яскраву лукаву жінку на живу ляльку, на щось геть інше. На щастя, Аянта рідко опускала покривало. Вона іноді навіть знімала каптур, і тоді сонце грало її довгим, злегка кучерявим золотавим волоссям.
Срібні каблучки блищали на доглянутих пальцях Аянти, коли вона записувала наступне ім’я.
— Схоже на гру, — промовила вона, зітхнувши. — Усі ці особи, які б’ються за владу і вплив, якщо потрібно буде, проливатимуть кров. Дивно тобі, мабуть, до такого звикати.
Попри витонченість та заможність вони зберігали звички дикунів. Вищі Фе не були схожі на легковажну знать зі світу смертних. Ні, коли вони ворогували, то буквально розпускали когось на криваві стрічки.
Колись я боялася навіть дихати в їх присутності.
Я розім’яла пальці, розтягуючи й викривляючи татуювання, нанесені на шкіру.
Тепер я можу битися разом із ними і проти них. Але поки що я цього не робила.
За мною дуже пильно наглядали — стежили й занадто доскіпливо оцінювали. Навіщо нареченій Вищого Лорда навчатися бойової підготовки, якщо в країні нарешті запанував мир? До такого аргументу вдалася Аянта, коли я необачно заїкнулася про це за вечерею. Треба віддати належне Темліну, він бачив проблему з обох боків: я можу навчитися захищати себе, але… поширяться чутки.
— Смертні не набагато кращі, — зізналася я Аянті й додала, намагаючись підтримати розмову з нею, бо лиш вона з мого нового оточення була адекватна у спілкуванні зі мною: — Моя сестра Неста саме та компанія.
Аянта закинула голову, сонячні промені впали на блакитний камінь на її каптурі, і той засяяв.
— Твої смертні родичі приєднаються до нас?
— Ні, — сказала я. — У мене не було на меті запрошувати їх. Не хотіла показувати їх прифіянцям. Не хотіла, щоб бачили, якою я стала.
Вона побарабанила довгим тонким пальцем по столу.
— Але ж вони живуть зовсім неподалік від Стіни, чи не так? Якщо для тебе важливо, щоб вони приїхали, Темлін і я могли б убезпечити їх під час подорожі.
За час, що його ми проводили разом, я встигла розповісти їй про селище, про дім, де зараз жили мої сестри, про Айзека й Томаса Мандрея. Мені несила було згадувати Клер Беддор і те, що сталося з її родиною.