Подумала, що, напевно, Двір Весни не був моєю домівкою.
Я тонула в цій застарілій депресії, відчайдушно продираючись до поверхні, якої, найімовірніше, ніколи не існувало. Сама лише Мати знає, скільки я спала, проте…
— Просто приходь до мене, коли вони підуть.
Радість у Різових очах згасла, а вигляд у нього був такий, наче він хотів сказати іще щось, та жіночий голос — рішучий і різкий — пролунав позаду тих двох чоловіків у коридорі.
— Ви, іллірійці, гірші за котів, які волають, просячись усередину.
Ручка дверей ворухнулася.
— Серйозно, Різенде? Ти замкнув двері?
Щосили намагаючись зберігати спокій, я рушила до сходів — нагору, де стояли Нуала і Керрідвен, на обличчях у яких застигла гримаса страху — обидві вони дивилися на вхідні двері. Я побачила, що Керрідвен ледь помітним жестом попросила мене поквапитися. І я ладна була розцілувати обох близнят за ту нормальність, що її вони внесли в несподівану для мене ситуацію. Так само, як і Різа, — за те, що він зачекав, не одразу відчинивши двері, поки я доберуся до небесно-блакитного коридору на другому поверсі.
Я чула лише голос першого чоловіка:
— Ласкаво просимо додому, покидьку.
За ним пролунав похмурий голос другого чоловіка:
— Я відчув твоє повернення. Мор повідомила, але я…
Їх урвав незнайомий мені жіночий голос:
— Відправ своїх псів погратися в садку, Різенде. Нам із тобою є про що поговорити.
— Мені теж є що сказати тобі, — сказав похмурий голос так холодно, що я відчула, як мурашки побігли по спині.
Потім зухвалий голос, розтягуючи слова, відповів їй:
— Ми були тут перші. Дочекайся своєї черги, крихітко.
Нуала і Керрідвен по обидва боки від мене здригнулися — чи то намагаючись стримати сміх, чи то від якоїсь дещиці жаху, або ж від того й того водночас. Будинок наповнився жіночим гарчанням — напевно, саме це й викликало жах, — проте гарчала жінка впівсили.
Зала нагорі була обвішана вигадливими люстрами — скляними кольоровими, що висіли по обидва боки полірованих дверей. Я запитала себе, яка з кімнат належала Різенду, а потім, почувши, як Мор позіхає попри ту сутичку внизу, захотіла дізнатися, яка ж кімната була в неї.
— Чому все тут відбувається так рано? Я думала, що ми зустрічаємося сьогодні ввечері в Будинку.
Унизу Різенд пробурчав — пробурчав:
— Будь певна, не буде ніякого вечора. Тільки бійка — якщо Кассіан нарешті не стулить пельку.
— Ми голодні, — поскаржився Кассіан — перший з тих чоловіків. — Погодуй нас. Дехто сказав мені, що буде сніданок.
— Бідося, — уїдливо проказав жіночий голос. — Які ж ви жалюгідні ідіоти.
— Ми це знаємо. Та чи є їжа? — спитала Мор.
Я слухала й намагалася збагнути, що це все означає. І та інформація, яку я всотувала, проникала в чорноту моєї свідомості.
Нуала і Керрідвен відчинили двері, що вели в обігріту каміном і залиту світлом кімнату. Вона виходила на обнесений стінами засніжений сад у задній частині міського будинку. З великих вікон було видно кам’яний фонтан, що стояв у центрі; цієї пори року він не працював і був схожий на велику істоту, яка заснула стоячи. Всі меблі в спальні були зроблені з розкішного дерева білого кольору з легким відтінком шавлії. Я навіть здивувалася — кімната здавалася майже людською.
А ліжко — велике, м’яке, розкішне, застелене пуховими і стьобаними ковдрами, під які не пробирався зимовий холод — було найпривабливіше.
Однак моїх сил було задосить, щоб поставити кілька простих запитань — принаймні створити у самої себе ілюзію якоїсь турботи про власне благополуччя.
— Хто це був? — ледь вимовила я, коли вони причинили двері, увійшовши до спальні.
Нуала попрямувала до маленької ванної кімнати — мармурово-білої, з ванною на ніжках у формі лап. Залиті сонцем вікна виходили на стіну садка й густу шерегу кипарисових дерев, що росли за нею. Керрідвен, злегка зіщулившись, уже йшла до гардеробу. Вона кинула мені через плече:
— Це Внутрішнє Коло Різенда.
Це їх згадували при мені того дня у Дворі Ночі. Вони були тими, з ким Різ збирався зустрітися і про кого я тоді не розпитувала.
— Я й не знала, що Вищі Лорди поводяться так невимушено, — сказала я.
— Це не так, — не погодилася зі мною Нуала, повертаючись з ванної з гребінцем у руці. — Утім, у Різенда все по-іншому.
Вочевидь, моє волосся перетворилося на якесь вороняче гніздо, бо Нуала взялася його розчісувати, давати лад моїй зачісці, тим часом як Керрідвен дістала кілька комплектів піжами кольору слонової кістки, теплий м’який мереживний топ і шаровари.