— Неста ненавидить ваш рід за все те, що з нею зробили, — сказала я, пригадуючи, що пережила смертна, і водночас відганяючи ці спогади.
— Наш рід. Ми про це вже говорили, — тихо мовила Аянта.
Я кивнула.
— Ми старі й лукаві, нам подобається битися словами, як клинком чи кігтями. Усе, що ти кажеш, кожне твоє слово, судитимуть, і, найімовірніше, не на твою користь. — І ніби для того, щоб пом’якшити попередження, додала: — Будь обережна, леді.
Леді. Яке безглузде звертання. Ніхто взагалі не знав, як до мене слід звертатися. Я не була однією з Вищих Фе за народженням.
Я була Перетвореною. Мене воскресили, сім лордів Прифії дали мені нове тіло. Я знала, що не була дружиною Темліна. Ми не поєднані як належить. Поки що.
По правді… По правді, то Аянта, з її блискучим золотавим волоссям, очима кольору морської хвилі, витонченими рисами обличчя, гнучким станом була більше до пари Темліну. Вона йому рівня. Союз із Темліном — Вищий Лорд та Жриця, — демонстрував би намір захисту, сили й безпеки з наших земель перед будь-яким зовнішнім ворогом. І зміцнив би силу Аянти, яку, безсумнівно, вона хотіла здобути.
Серед Вищих Фе було заведено, що жриці здійснюють обряди й ритуали, записують історії та легенди, а також виступають радниками лордів і леді як із глобальних, так і з не надто значних питань. Я не помітила, щоб Аянта використовувала магію, але коли запитала про це Люсьєна, то він насупився і сказав, що їхня магія виходить із їх церемоній і може мати смертельні наслідки, якщо вони того схочуть. Під час Зимового Сонцестояння я шукала якихось її ознак, сподівалася побачити магію, яка спускається крізь її здійняті догори руки, залиті променями вранішнього сонця, але жодної хвилі чи магічної вібрації не помітила. Ані від неї, ані від землі, на якій ми стояли.
Я не знаю, чого насправді чекала від Аянти — однієї з дванадцяти Вищих Жриць, які разом керують сестрами на всій території Прифії. Літня, тиха, незаймана — такою малювала мені уява жрицю з легенд, що їх смертні переказували з уст в уста. Аж ось Темлін оголосив, що давній друг має невдовзі відновити напівзруйнований храмовий комплекс на наших землях. Проте наступного дня в нашому домі здійнявся ураган на ім’я Аянта, і тієї ж миті ці очікування були нівельовані. Особливо про целібат.
Жриці могли виходити заміж, народжувати дітей і розважатися як їм заманеться. Притлумити природні інстинкти, свою вроджену жіночу магію дарувальниці життя — це осквернити дар плодючості від Котла. Так одного разу сказала мені Аянта.
І якщо сім Вищих Лордів правили Прифією, сидячи на троні, дванадцять Вищих Жриць верховодять зі своїх вівтарів. Їх потомство мало ту саму повагу й володіло такою самою владою, як і діти будь-якого Вищого Лорда. Аянта, будучи наймолодшою верховною жрицею за останні триста років, залишалася незаміжньою, бездітною і готовою дарувати свої ласки «найкращим чоловікам Прифії».
Я часто запитувала себе, як це — бути такою вільною і врівноваженою.
Коли я не відповіла на її м’яке зауваження, вона сказала:
— Ти вирішила, якого кольору буде твоя сукня? Біла? Рожева? Жовта? Червона?
— Не червона.
Я ненавиділа цей колір. Понад усе. Волосся Амаранти, кров, шрами на мертвому тілі Клер Беддор, прибитому до стіни в Підгір’ї.
— Багряний колір може пасувати до зеленого… Але це, напевне, дуже нагадує стиль Двору Осені, — знову постукала пальцем по столу Аянта.
— Будь-який колір, який ти вибереш.
Вона стала моєю опорою, і я мусила це визнати. Здавалося, їй за втіху чинити так — турбуватися про ті справи, які мені не до снаги було виконувати.
Брови її ледь не злетіли догори.
Попри те що вона була Вищою Жрицею, їй та її родині тільки втечею пощастило врятуватися від жахіть, що вирували в Підгір’ї. Її батько, один із найсильніших союзників Темліна з-поміж Двору Весни і капітан його армії, відчув, що насувається лихо, й доправив Аянту, її матір та двох молодших сестер за океан, до Валлахану, який був однією з численних територій Фе. П’ятдесят років жили вони при чужому Дворі, у той час як їхніх людей вбивали й перетворювали на рабів.
Вона жодного разу не згадала про це, а я ні про що не розпитувала. Я знала цю історію від Темліна.
— Кожна деталь цього весілля — повідомлення не лише Прифії, а й світові, — сказала вона.
Я стримала зітхання. Знала — вона вже казала про це раніше.
— Бачу, тобі не подобається сукня…
М’яко сказано. Я ненавиділа тюлеве жахіття, яке вона вибрала для мене. Темлін теж кривився, особливо коли я продемонструвала йому, який матиму вигляд у цьому вбранні. І водночас він переконливо мовив: «Аянта знає, що робить». Мені захотілося з ним посперечатися. Було прикро, що він, хоч і погодився зі мною, проте став на її бік, але я не стала даремно витрачати сили, подумавши: «Власне, яка різниця?»