Не дивно. Інстинктивно я перевірила, чи були мої щити цілі. Про всяк випадок.
— Ласкаво прошу.
Це все, що сказав Азріель, простягаючи руку з жахливим шрамом. Його голос був низький, майже безбарвний. Форма руки звичайна, але шкіра… Шкіра мала такий вигляд, немов її вивернули, вимазали сажею й розпорошили. Опіки. Вони, напевно, були жахливі, якщо навіть безсмертна кров не змогла зцілити їх.
Більшу частину руки вкривали шкіряні пластини на легкій броні, які трималися на петлі навколо його середнього пальця. Не для того, щоб приховати, — це я зрозуміла, коли його рука розірвала прохолодне нічне повітря між нами. Пластини утримували на місці великий кобальтовий камінь, який прикрашав задню частину його рукавички. Поверх лівої рукавички викрашався такий самий камінь; ідентичні червоні камені прикрашали рукавички Кассіана, їх колір був схожий на застиглий спалах полум’я.
Я взяла руку Азріеля у свою, і його грубі пальці стиснули мою долоню. Його шкіра була так само крижана, як і вираз його обличчя.
Але слово, що хвилину тому сказав Кассіан, привернуло мою увагу. Я вивільнила руку і спробувала приховати бажання стати поруч із Різом.
— Ви брати?
Іллірійці були схожі, як бувають схожими люди, що походять з однієї місцевості.
— У тому розумінні, що певною мірою всі бастарди брати одне одному, — пояснив Різенд.
Я ніколи не думала про це.
— А ти? — запитала я Кассіана.
— Я командувач армії Різа, — сказав він, підібгавши вище крила.
Ніби від цієї посади він хотів відкараскатися. І — армія. У Різа була армія. Я переступила з ноги на ногу. Карі очі Кассіана простежили за моїм рухом, куточки його губ поповзли вгору, і мені здалося, що він хоче професійно попередити мене щодо того, якою нестійкою я можу бути перед своїм супротивником.
— Кассіан іще добре вправляється в тому, що всіх дражнить. Особливо своїх друзів. Отож тобі, як другові Різенда… хай щастить, — уточнив Азріель.
Друг Різенда — не рятівниця їхніх земель, не вбивця, не щось проміжне між людиною і фейрі. Може, вони не знали…
Проте Кассіан відштовхнув свого брата-бастарда, його могутні крила ледь помітно сіпнулися врізнобіч. Він намагався втримати рівновагу.
— Як, у дідька, ти спромоглася виробити сходи з кісток у лігві Міденгардського хробака, коли в тебе такий вигляд, що здається, твої власні кістки от-от зламаються?
Так, із цим розібралися. Проте цікаво, чи був він у Підгір’ї. Це питання досі залишалося відкритим. Але де ж він, крім як там, міг перебувати? Ще одна загадка. Напевно, тут, із цими людьми. Тут, у безпеці й затишку.
Я зустрілася поглядом з Кассіаном лише тому, що, коли Різенд знову спробує захистити мене, це зламає мене ще дужче. І, напевно, я стала отруйною як змія, а може, й однією з них, але сказала:
— Як, у дідька, сталося, що тебе досі ніхто не вбив?
Кассіан закинув голову й розреготався. Криваво-червоними стінами будинку прокотилася луна. Брови Азріеля схвально злетіли вгору, а тіні ще густіше огорнули його.
Я намагалася не тремтіти й поглянула на Різа, сподіваючись почути пояснення про темні дари його шпигуна.
Обличчя Різа було позбавлене емоцій, а очі — сторожкі. Погляд — вимогливий. Я вже розтулила рота, щоб запитати, на що він дивився, коли раптом на балкон влетіла Мор. Перше, що вона сказала, було:
— Якщо це завиває Кассіан, я сподіваюся, це означає, що Фейра сказала йому заткнутися.
Обидва іллірійці повернулися на її слова. Кассіан трохи розставив ноги, стаючи в бойову стійку, яка мені вже була надто добре знайома.
Цього було майже досить, щоб відволікти мене від ледь помітно сяйливих тіней навколо Азріеля, від його погляду, що сковзнув по Мор: червоній сукні з шифону, прикрашеній золотими манжетами, що облягала її стан, гребенях з позолоченим листям, які тримали її довге хвилясте волосся.
Цівка тіні вилася навколо вуха Азріеля, але його погляд метнувся на мене. Моє обличчя набуло безневинного виразу.
— Не знаю, чому я завжди забуваю, що ви родичі, — озвався Кассіан до Мор, киваючи в бік Різа, який, почувши його, закотив очі. — І цей ваш одяг…
Мор зобразила уклін Кассіану. А мені стало набагато легше, коли я завважила її ошатний одяг. Принаймні я більше не здаватимусь аж такою елегантною.
— Я хотіла вразити Фейру. А ви могли б бодай зачесатися.
— На відміну від декого, — сказав Кассіан, підтверджуючи мої побоювання — його бойова стійка не була грою моєї уяви, — мені є що робити, замість того щоб годинами сидіти перед люстром.
— Так, — сказала Мор, перекидаючи своє довге волосся через плече, — ходити вулицями Веларіса з поважним виглядом.