Посмішка Амрени стала зміїною.
— Я чув, що Міріам і Драконій живуть цілком щасливо і благополучно, — сказав Різенд. — А що саме тебе цікавить?
Амрен злегка нахилила голову в мій бік, вивчаючи. Я намагалася залишатися спокійною під її поглядом.
— Лише одного разу людину перетворили на безсмертну. Цікаво, що це сталося тоді, коли всі давні гравці знову повернулися. Але Міріам подарували довге життя — не нове тіло. А ти, дівчино…
Вона знову принюхалася, і я відчула себе голою і вразливою. Подив освітив очі Амрен. Різ кивнув. Хай би що це означало. Я вже почувалася втомленою. Втомилася від того, що мене постійно оцінюють.
— Твоя кров, твої вени й кістки були створені заново. Смертна душа в безсмертному тілі.
— Я голодна, — сказала Мор, злегка штовхнувши мене стегном.
Вона клацнула пальцями, і перед нами з’явилися тарілки зі смаженою куркою, овочами та хлібом. Просто, але водночас так елегантно. Без зайвих формальностей. Напевно, светр і штани не були б геть недоречні для такої вечері.
— Амрен і Різ можуть розмовляти всю ніч безперервно і смертельно нам набриднуть, тож не треба чекати, поки вони почнуть їсти. — Вона піднесла виделку до рота, злегка клацнувши язиком. — Я питала Різа, чи можна мені запросити тебе на вечерю, щоб ми з тобою були лише вдвох, але він сказав, що ти не схочеш. Але — тільки чесно — тобі ліпше було провести час із цими двома нудними древніми чи зі мною?
— Як для моєї однолітки, — розтягуючи слова, вимовив Різ, — ти, здається, втрачаєш міру.
— Усі хочуть говорити, говорити й говорити, — проказала Мор, кидаючи застережливий погляд на Кассіана, який справді розтулив рота. — Хіба ми не можемо поїсти, а потім уже поговорити?
Цікавий баланс між Другою заступницею Різа, яка справді відлякувала, і його приголомшливо життєрадісною Третьою помічницею. Якщо статус Мор був вищий, ніж у двох воїнів за столом, то мусила бути ще якась причина, що ховалася за цією зухвалою чарівністю. Якась сила, що дасть їй змогу зайти в сутичку з Амрен, про яку згадував Різ, і вийти при цьому сухою з води.
Азріель тихо хмикнув у бік Мор, але взяв виделку. Я зробила те саме, вичікуючи, поки він з’їсть шматочок, перш ніж сама взялася за їжу. Про всяк випадок.
Смачно. Так смачно. А вино…
Я навіть не зрозуміла, що Мор наповнила мій келих вином до того, як зробила перший ковток, і ми з нею цокнулися келихами.
— Не дозволяй цим зарозумілим особам диктувати щось тобі.
— Чиє нявчало б, а твоє мовчало б, — видав Кассіан. Потім він похмуро глянув на Амрен, яка ледь торкнулася своєї тарілки. — Я завжди забуваю, як же все це дивно.
Він безцеремонно взяв її тарілку, виваливши половину того, що на ній лежало, на свою, а решту передав Азріелю.
— Весь час повторюю йому, що, перш ніж так вчинити, треба спитати дозволу, — сказав Азріель Амрен, накладаючи їжу на свою тарілку.
Амрен клацнула пальцями, і порожня тарілка зникла з покритих шрамами рук Азріеля.
— Якщо ти, хлопчику, не зміг його навчити цього за кілька століть, сумніваюся, що в тебе взагалі це вийде.
Вона поклала срібло на вільне місце перед собою.
— Ти не їси? — спитала я.
Це було перше, що я сказала відтоді, як сіла за стіл.
Зуби Амрен сліпучо сяйнули.
— Таку їжу — ні.
— Котел мене забери, — сказала Мор, відпивши вина. — Ми можемо не починати всього цього?
Я вирішила, що мені також не хочеться знати, що за їжу їла Амрен.
Різ, який сидів поруч, пирснув зо сміху.
— Нагадай мені, щоб ми влаштовували сімейні посиденьки частіше.
Сімейні посиденьки, а не офіційні збори мешканців Двору. І сьогоднішній вечір… Може, вони не знали, що я опинилася тут тільки тому, що мала вирішити, чи хочу працювати з Різом. Чи просто не бажали прикидатися тими, ким вони не були. Вони, безсумнівно, вдяглися в те, що їм подобалося. У мене виникло відчуття, що навіть якби я вдяглася в нічну сорочку, їм було б байдуже. Унікальна компанія. А щодо Гайберну… Ким вони будуть — союзниками чи супротивниками, що зможуть зробити?
Здавалося, Азріель, який сидів напроти мене, був оточений коконом цілковитої тиші, що пульсувала навколо нього навіть тоді, коли інші взялися за їжу. Коли він відпив вина, я знову кинула погляд на блакитний камінь овальної форми на його рукавичці. Азріель швидко, як і завжди, зауважив мій погляд — у мене було таке відчуття, ніби він помічав і запам’ятовував усі мої рухи, слова і кожен вдих. Він підвів руки, показуючи мені задні частини рукавичок, — обидва камені опинилися в полі мого зору.