— Це Сифони. Вони концентрують і скеровують нашу силу в битві.
Лише він і Кассіан носили їх.
Різ відклав виделку й пояснив мені:
— Сила наймогутніших іллірійців діє за принципом: спочатку спали, а потім подумай. Крім цієї, у них не так багато магічних сил — лише сила вбивати.
— Жорстокий дар — розпалювати війни, — додала Амрен.
Азріель кивнув, тіні кільцями зануртували навколо його шиї та зап’ясть. Кассіан уважно подивився на нього, його обличчя напружилося, але Азріель не зважав на нього.
Попри те, що я знала: Різ помічав кожен погляд, якими обмінювалися головний шпигун і командувач його армією, — він повів далі:
— Іллірійці накопичують силу, щоб мати перевагу в битвах. Сифони збирають чисту енергію й дають Кассіану і Азріелю змогу перетворювати її на дещо більш тонке й різноманітне: на щити і зброю, стріли і списи. Є різниця — вилити на стіну відро фарби чи користуватися пензлем. Сифони роблять магію більш спритною, точною на полі бою, тоді як їхня природна сила прагне чогось більш брудного, неприборканого, потенційно небезпечного, особливо коли ви воюєте в обмеженому просторі.
Мені стало цікаво, як часто цим користувалися. І чи ці шрами на руках Азріеля — результат такої магії.
Кассіан розім’яв пальці, милуючись яскраво-червоними каменями, що прикрашали тильний бік його широких рук.
— А ще в них крутий вигляд.
— Іллірійці, — пробурмотіла Амрен.
Кассіан оголив зуби у звірячій задоволеній посмішці і відпив вина.
Познайомитися з ними ближче, уявити, як це — працювати з ними, покладатися на них, якщо конфлікт з Гайберном все ж таки вибухне… Я зібралася на силі, щоб поставити запитання, але запитала лише тоді, коли тіні навколо Азріеля знову зникли:
— Як ти… Я маю на увазі, як ти і Лорд Кассіан…
Кассіан пирснув вином через весь стіл, через що Мор схопилася й обрушила на нього прокльони. Вона дістала серветку, щоб промокнути свою сукню.
Але Кассіан голосно реготав, а на обличчі Азріеля з’явилася слабка, обережна посмішка, коли Мор змахнула рукою над своєю сукнею і плями від вина з’явилися на військовому обладунку Кассіана, чи, як я зрозуміла, шкіряному спорядженні для польотів. Мої щоки спалахнули. Якийсь протокол Двору, що його я несвідомо порушила і…
— Кассіан, — розтягуючи слова, сказав Різ, — не лорд. Хоча я впевнений, що він оцінив, якої ти про нього думки. — Він вивчав своє Внутрішнє Коло. — Позаяк ми зачепили цю тему, ані Азріель, ні Амрен не лорди. Вони не лорди й не леді. Лише Мор, віриш ти мені чи ні, єдина чистокровна титулована особа з присутніх у цій кімнаті.
Не він? Різ, мабуть, прочитав запитання у мене на обличчі, тому що сказав:
— Я іллірієць лише наполовину. Усе одно що бастард для тих, хто належить до чистокровних Вищих Фе.
— То ви троє не Вищі Фе? — запитала я його і двох інших чоловіків.
Кассіан припинив сміятися.
— Іллірійці, безумовно, не Вищі Фе. І я цим тішусь. — Він заправив чорний локон за вухо — заокруглене; раніше і моє було таке. — Але ми й не нижчі фейрі, хоча деякі звуть нас так. Ми просто іллірійці. Одноразова повітряна кавалерія Двору Ночі в кращі часи, безмозкі солдати, гарматне м’ясо — в часи гірші.
— І це здебільшого так, — уточнив Азріель.
Я не насмілилась запитати, чи ці тіні теж були частиною життя іллірійців.
— Я не бачила вас у Підгір’ї, — натомість сказала я.
Я повинна була знати, без найменшого сумніву, чи були вони там, чи бачили мене, чи це впливатиме на нашу з ними роботу.
Запала тиша. Ніхто з них, навіть Амрен, не глянув на Різенда.
— Тому що нікого з нас там не було, — сказала Мор.
Обличчя Різенда стало холодною маскою.
— Амаранта не знала про їх існування. І якщо хтось намагався розповісти їй, вони були не в змозі зробити це, тому що відразу впадали в божевілля.
Спину обсипало морозом. Не холоднокровний вбивця, але — але…
— Ти справді ховав це місто і цих людей від неї всі п’ятдесят років?
Кассіан тупо дивився у свою тарілку, але, здавалося, ось-ось був ладен вибухнути.
— І ми охоронятимемо це місто й ховатимемо людей від наших ворогів і надалі, — сказала Амрен.
Це аж ніяк не відповідь.
Коли Різ був в’язнем у Підгір’ї, він не сподівався знову їх побачити. Проте якимось чином убезпечував їх.
І це вбивало їх усіх — чотирьох людей за столом. Їх убивало все, що він зробив, проте цього вже було не змінити. Навіть Амрен це не до снаги.