— Розсіяв? — насупилася я.
Кассіан зло посміхнувся, коли Різ змусив лимонну скибку, яка прикрашала курку, злетіти над столом. Просто клацнув пальцями, і скибка перетворилася на цитрусовий порох.
— Крізь кривавий дощ, — повів далі свою розповідь Різ, а я відігнала думки про те, що сталося з тілами, що він здатний із ними зробити, — мама подивилася на нього. І зв’язок відчула й вона. Того вечора мій батько забрав її у Двір Ночі і зробив своєю нареченою. Вона любила свій народ і сумувала за ним, але не змогла забути, що вони намагалися з нею скоїти — що коїли вони зі своїми жінками. Вона намагалася протягом багатьох десятиліть домогтися, щоб мій батько заборонив це, але вибухнула Війна, і він не ризикнув втратити іллірійців саме тоді, коли вони повинні були очолити його армію. І померти за нього.
— Твій батько — справжній подарунок, — пробурчала Мор.
— Принаймні він любив тебе, — парирував Різ, а потім пояснив мені: — Мій батько і мати попри особистий зв’язок були поганою парою. Мій батько був холодний і розважливий, іноді жорстокий — таким його навчили бути з народження. А мама була м’яка й палка, її любили всі, хто її знав. Вона зненавиділа його через деякий час — але не перестала бути вдячною за те, що він врятував її крила, що дозволив їй літати, хай би куди чи коли вона забажала. І коли народився я і зміг закликати іллірійські крила за своїм бажанням… Вона хотіла, щоб я вивчав культуру свого народу.
— Вона хотіла сховати тебе подалі від кігтів твого батька, — уточнила Мор, підносячи келих з вином.
Її плечі розслабилися, коли Азріель нарешті кліпнув очима і, здавалося, прогнав те, що змусило його застигнути.
— І це теж, — додав Різ сухо. — Коли мені виповнилося вісім років, мама привела мене в один з іллірійських військових таборів. Щоб мене навчали, як навчають усіх іллірійських чоловіків. І, як усі іллірійські матері, вона виштовхнула мене на тренувальний ринг першого ж дня й пішла, не озираючись.
— Вона покинула тебе? — спитала я, а тоді усвідомила, що сказала.
— Ні, це не так, — мовив Різ люто. Так гнівався він лише кілька разів. — Вона теж залишилася жити в таборі. Але вважають ганьбою для матері няньчитися із сином, коли він іде тренуватися.
Я насупила брови, і Кассіан засміявся.
— Нецивілізовані, одне слово, — відказав воїн.
— Мені було з біса страшно, — зізнався Різ без тіні сорому. — Я вчився володіти своєю силою, але іллірійська магія була лише малою її частиною. І це дуже рідкісний серед них випадок — спокійні Сифони на руках воїнів.
— У ті роки я намагався використовувати Сифони, — сказав Різ. — І знищив із десяток до того, як зрозумів, що вони не для мене — камені не могли втримати її. Моя сила тече й міцніє в інший спосіб.
— Як важко бути таким могутнім Вищим Лордом, — під’юдила брата Мор.
Різ закотив очі.
— Лорд табору заборонив мені користуватися магією. Заради всіх нас. Проте, коли ступив на той тренувальний ринг у той день, я не мав жодного уявлення про те, як битися. Решта хлопців мого віку відразу це зрозуміла. Особливо один. Він глянув на мене й відразу побив мало не до смерті.
— Ти був такий охайненький, — сказав Кассіан, похитуючи головою. — Солоденький полукровка, син Вищого Лорда. Яким же розкішним ти був у своєму новому тренувальному костюмі!
— Кассіан, — сказав мені Азріель таким голосом, ніби сама темрява могла говорити, — протягом багатьох років здобував собі новий одяг, втручаючись у бійки з іншими хлопцями, винагородою за які був одяг з їхнього плеча.