— І що воно таке, цей Двір? — запитала я, махнувши рукою навколо себе. Найважливіше запитання.
Коли Кассіан відповів, його очі просвітліли, яскраво засяявши, так само як і Сифони.
— Тут — Двір Мрій.
Двір Мрій — мрій Вищого Лорда-напівкровки, двох воїнів-бастардів і… двох жінок.
— А ви двоє? — звернулася я до Мор і Амрен.
— Різ запропонував мені стати його Другою заступницею, — просто сказала Амрен. — Ніхто ніколи не пропонував мені такого раніше, тому я зголосилася, щоб зрозуміти, як воно. Мені це сподобалося.
Мор відкинулася у своєму кріслі. Азріель спостерігав за кожним її рухом з ледь помітною, але неослабною увагою.
— Я була мрійницею, народженою у Дворі Жахіть, — сказала Мор. Вона намотувала кучері на палець, і я подумала, що її історія може бути найжахливішою з усіх, що я чула. Але вона просто сказала: — Тому я втекла.
— А яка в тебе історія? — запитав Кассіан, кивнувши в мій бік.
Я вважала, що Різенд їм усе розповів. Але він лише повів плечем. Тому я виструнчилася.
— Я народилася в багатій сім’ї торговців. У мене було двоє старших сестер та батьки, яких не хвилювало нічого, окрім грошей та соціального становища. Мати померла, коли мені було вісім років; батько втратив усе своє майно через три роки. Він продав те, що залишилося, щоб віддати борги, ми переїхали в хатину за містом. Він не спромігся знайти роботу, і ми були приречені на голодне існування, яке тривало багато років. Мені було чотирнадцять, коли геть не стало ні грошей, ні їжі. Він не працював — не міг, тому що з’явилися кредитори і на наших очах розтрощили йому ногу. Тому я пішла в ліс і навчилася полювати. Я не дозволила нам усім померти, навіть коли голодна смерть стояла на нашому порозі всі п’ять років. До того, як усе це сталося.
Вони знову примовкли. Погляд Азріеля став задумливим. Він не розказав свою історію. Чи розповідав колись? Чи бодай раз вони говорили про ті опiки на його руках? І що тіні шепочуть йому — і якою мовою, чи взагалі мовою?
— Ти навчилася полювати. А як щодо вміння битися? — спитав мене Кассіан.
Я похитала головою. Кассіан сперся руками на стіл.
— Тобі пощастило, ти щойно знайшла собі вчителя.
Я розтулила рота, щоб заперечити, але… Мати Різенда подарувала йому цілий арсенал зброї, яким він міг скористатися в тому разі, якщо інші сили його зрадять. А що було в мене, крім уміння вправно стріляти з лука, та ще моєї впертості? І якщо в мене є ця нова сила — ці нові сили…
Я більше не буду слабкою. Я ні від кого тепер не залежатиму. Ніколи більше не терпітиму торкань Аттора, як тоді, коли він тягнув мене, тільки тому, що я була беззахисна й не знала, куди і як бити. Більше ніколи…
Але те, що сказали Аянта й Темлін…
— Ти ж не думаєш, що це буде чимось надто недоречним, коли люди побачать, як я вчуся битися й користуватися зброєю?
Тієї миті, коли ці слова прозвучали, я зрозуміла всю їхню недолугість. І дурість усього того, за допомогою чого мені замилювали очі протягом останніх місяців.
Тиша. Потім Мор сказала мені з легкої злобою, яка дала мені зрозуміти, що Третя заступниця Вищого Лорда пройшла підготовку у Дворі Жахіть.
— Дозволь мені порадити тобі дві речі. Я й сама колись була в подібній ситуації.
І знову поєднання злості й болю: злість була спільна для них усіх, біль пульсував між усіма ними, крім Амрен, яка неприязно подивилася на мене.
— По-перше, — сказала Мор, — ти полишила Двір Весни.
Я намагалася не дати цим словам стати моїм тягарем, приплюснути мене своєю вагою.
— Якщо це вже не знак сам собою, лихий чи добрий, тоді й твої тренування нічого не змінять. По-друге, — вела вона далі, поклавши долоні на стіл, — колись я жила в такому місці, де думка інших була дуже важлива. Це пригнічувало мене і майже знищило. Тому я розумію, Фейро, що ти відчуваєш, я знаю, що вони намагалися зробити з тобою, і, ставши достатньо хороброю, ти можеш послати їх усіх під три чорти й начхати на свою репутацію.
Її голос пом’якшав, і напруження між ними всіма зникло.
— Роби те, що ти любиш, те, що потрібно тобі.
Мор не стала б говорити мені, що вдягати, а що — ні. Вона не дозволила б мені залишатися осторонь в той час, як вона каже замість мене. Вона не зробила б жодної з тих речей, що я так охоче й відчайдушно дозволяла робити Аянті.
У мене раніше ніколи не було подруги. Аянта… вона не була подругою. Не в тому значенні, яке ми вкладаємо в ці слова. А Неста й Елейн у ті тижні, що я була вдома ще до Амаранти, почали грати цю роль, та зараз, дивлячись на Мор, я не могла пояснити, не могла зрозуміти, але відчувала. Наче я повинна була піти на цю вечерю заради того, щоб побачити її. Поговорити з нею.