Розділ 18
Амрен стояла в ногах мого ліжка.
Засліплена яскравими променями ранкового сонця, я сіпнулася, вдарившись головою в бильце. Пошукала зброю чи бодай щось, чим можна було б захиститися.
— Не дивно, що ти така худа, якщо щоночі блюєш. — Вона принюхалася і скривилася. — Від тебе смердить.
Двері в спальню були зачинені. Різ сказав, що ніхто не увійде без його дозволу. Але ж…
Вона кинула щось на ліжко. Маленький золотий амулет із перлів та блакитного, як хмари, каменя.
— Це витягнуло мене з В’язниці. Носи його, і вони ніколи не чіпатимуть тебе.
Я не торкнулась амулета.
— Дозволь мені прояснити дещо, — сказала Амрен, поклавши обидві руки на різьблену дерев’яну спинку. — Мені нелегко розставатися із цим амулетом. Але ти можеш скористатися ним, щоб зробити те, що необхідно, і повернути мені, коли він не буде тобі потрібний. Якщо ти не повернеш його, я знайду тебе, і наслідки не будуть приємними. Але він твій на час візиту до В’язниці.
Коли мої пальці торкнулися холодного металу й каменя, вона вже вийшла за двері.
Різ не помилився, коли порівнював її з вогнедишним драконом.
Різ похмуро поглядав на амулет весь час, поки ми піднімалися схилом дорогою до В’язниці. Схил був такий крутий, що інколи нам доводилося повзти на руках і колінах, і я спитала:
— Що не так?
— Вона дала його тобі.
Які можуть бути сумніви?
— У такому разі це має бути серйозно, — сказала я. — Ризик…
— Не говори нічого, якщо не хочеш, щоб інші це почули. — Він показав на камінь під нами. — Для в’язнів немає нічого кращого, ніж слухати плітки крізь землю й камінь. Вони продадуть дещицю інформації за їжу, секс, можливо, просто за ковток повітря.
Я можу зробити це. Я можу перебороти страх.
Амрен вибралася. І не повернулася сюди. Отже, цей амулет захистить і мене.
— Вибач, — мовила я, — за вчорашнє.
Учора я залишалася в ліжку протягом кількох годин, не в змозі рухатися або думати.
Різ простягнув руку, щоб допомогти мені піднятися на дуже крутий виступ, з легкістю підняв мене на вершину, де сидів сам. Минуло багато часу — занадто багато відтоді, як я була на відкритому повітрі, користувалася своїм тілом, покладаючись на нього. Я дихала уривчасто, навіть тепер, ставши безсмертною.
— Тобі нема за що вибачатися, — сказав він. — Зараз ти тут.
— Але все одно я була боягузкою й ніколи не повернулася б сюди без цього амулета.
Він підморгнув мені:
— Я не скорочуватиму твою платню.
Я так захекалася, що навіть не насупилася. Ми піднімалися, поки верхня частина гори не перетворилася на стіну, а позаду не лишилося нічого, крім трав’янистих схилів далеко-далеко внизу, що перетікали в неспокійне сіре море. Різ блискавичним рухом витягнув з-за спини меч.
— Не дивися так здивовано, — сказав він.
— Я… я ніколи не бачила тебе зі зброєю.
Крім кинджала, який він схопив, щоб перерізати горло Амаранті й таким чином позбавити мене мук.
— Кассіан сміявся б до хрипоти, якби це почув. А потім змусив би мене вийти з ним на тренувальний ринг.
— Він може перемогти тебе?
— У рукопашному бою? Так. Він би, звісно, чимало потрудився, але зрештою виграв би.
У цих словах не вчувалося ані зарозумілості, ані пихи.
— Кассіан — кращий з воїнів, якого я зустрічав у будь-якому Дворі чи на континенті. Саме тому він командує моєї армією.
Я не мала сумнівів щодо цього. Але інший іллірієць…
— Азріель — його руки. Я маю на увазі шрами, — сказала я. — Звідки вони?
Різ на мить замовк. Потім тихо сказав:
— Його батько мав двох законних синів, обидва були старші за Азріеля. Обидва були жорстокі, зіпсовані. Вони дізналися про Азріеля від своєї матері, дружини Лорда. Протягом одинадцяти років, що Ез жив у свого батька, вона дбала про те, щоб він сидів у темній камері, де немає вікон і куди не проникає світло. Щодня вони випускали його лише на годину і одну годину на тиждень дозволяли йому бачитися з матір’ю. Йому не було дозволено тренуватися, літати, нічого з того, чого вимагали його іллірійські інстинкти. Коли йому було вісім років, його брати вирішили: буде весело подивитися, що станеться, якщо здатність іллірійців швидко зцілюватися перевірити за допомогою олії й вогню. Воїни почули зойки Азріеля, але відреагували недостатньо швидко, щоб врятувати його руки.
Нудота підступила до горла. Але він перебував із ними під одним дахом іще три роки. Які жахи довелося йому перетерпіти, перш ніж він опинився в гірському таборі?