Жах нуртував у мені.
— Ти ніколи її не запитував?
— Навіщо? Вона скаже мені сама, коли виникне потреба.
— Звідки вона?
Брошка, яку він їй подарував — такий скромний подарунок як для монстра, який колись мешкав тут.
— Я не знаю. Однак існують легенди, згідно з якими, коли зароджувався всесвіт, існували розриви в полотні світів. І в хаосі Створення істоти з інших світів могли пройти через ці розриви й потрапити до нас. Але врешті-решт розриви затягнулися й істоти опинилися в пастці, не маючи можливості повернутися додому.
Це було страшніше, ніж я могла уявити, — і те, що монстри пройшли між світами, і жах залишитися замкненим у чужому світі.
— Гадаєш, вона була однією з них?
— Гадаю, що вона унікальна у своєму роді, і немає ніяких відомостей, подібних до цієї, що існували раніше. Навіть суріелі мають чисельність, хоч їх і небагато. Але вона й ув’язнені тут, у В’язниці… Напевно, вони прийшли звідкілясь іззовні. І вони протягом дуже тривалого часу шукали шлях додому.
Я тремтіла в підбитому хутром шкіряному одязі, моє дихання клубочилося хмарою.
Ми спускалися нижче й нижче, і я вже не могла відстежити плин часу. Минули години, а може й дні, і ми зупинялися лише тоді, коли моє втомлене тіло просило води. Він не відпускав моєї руки навіть тоді, коли я пила. Так, ніби боявся, що камінь може поглинути мене назавжди. Я намагалася зробити так, щоб ці зупинки були швидкі й нечасті.
Ми просувалися дедалі глибше. Тільки вогні та його рука утримували мене від вільного падіння в темряву. На мить я відчула сморід своєї власної тюремної камери й лоскіт і хрускіт перепрілої соломи на щоках.
Різ міцніше стиснув мою долоню.
— Ще трохи.
— Ми вже повинні бути біля самого Підгір’я.
— Уже пройшли. Косторіз замкнений набагато нижче Підгір’я.
— Хто він? Який він?
Мені коротко розповіли лише про те, що говорити, і нічого не сказали, чого від нього очікувати. Певно, для того щоб не дати мені геть шалено запанікувати.
— Ніхто не знає. Він щоразу прибирає якого йому заманеться вигляду.
— Він перевтілюється, як перевертень?
— І так, і ні. Ти можеш побачити одне, а я можу стояти поруч із тобою, проте побачити геть інше.
Я здивувалася.
— А різьблення по кістках?
— Побачиш.
Різ зупинився перед гладкою кам’яною плитою. Коридор і далі спускався вниз, вниз у одвічну темряву. Повітря тут було щільне й густе. Навіть хмарки мого дихання, здавалося, миттєво розсіювалися в прохолодному повітрі.
Різенд нарешті відпустив мою руку лише для того, щоб ще раз покласти свою долоню на гладкий камінь. Камінь вкрився дрібними бурунами під його долонею, перетворюючись на двері.
Як і попередня брама, двері були кольору слонової кістки, а на їхній поверхні вигравірувано безліч зображень: флора і фауна, моря і хмари, зірки й місяці, немовлята і скелети, прекрасні істоти й жахливі створіння…
Двері відчинилися. У камері був морок, що мало відрізнявся від непроглядного мороку в коридорі.
— Я вирізав двері для кожного з в’язнів, — сказав тихий голос всередині, — але малюнок на моїх — найулюбленіший.
— Не сперечатимуся, — сказав Різенд.
Він ступив усередину. Сфери світла гойдалися попереду, вихоплюючи з темряви чорнявого хлопця, який сидів біля дальньої стіни. Його неймовірно сині очі зупинилися спочатку на Різенді, а потім сковзнули туди, де у дверях причаїлася я.
Різ поліз у сумку, якої я не помітила раніше. Ні, радше він дістав її з кишені між світами, яку використовував як камеру схову. Він кинув предмет убік на грубу кам’яну підлогу. Ще одна кістка — довга, міцна, із зазублинами на одному кінці.
— Гомілкова кістка, якою Фейра добила Міденгардського хробака, коли боролася з ним, — сказав Різ.
У мене похолола кров у жилах. Там було стільки кісток — у пастці, яку я спорудила, — що я й не помітила, яка саме добила потвору. І не думала, що хтось іще це помітить.
— Заходь, — сказав Косторіз, і в його дитячому голосі не було жодних ознак невинності чи доброти.
Я ступила крок уперед.
— Минула вічність, еге ж? — мовив хлопець, дивлячись на мене. — Відтоді, як щось нове приходило в цей світ, минула ціла вічність.
— Привіт, — видихнула я.
Посмішка хлопця була удаваною, насмішкувато невинною.