— У тебе є суть усіх наших сил — як сім відбитків характерів. Якщо ми сховали щось, якщо створили або захистили це за допомогою нашої сили, то вже не важливо, де вони сховані, — ти зможеш відшукати це через цю магію.
— Ти не можеш знати це напевно, — спробувала я заперечити.
— Не можу. Але є спосіб це перевірити. — Різ, як і перш, усміхався.
— Ну от, почалося, — пробурчав Кассіан.
Мор кинула на Азріеля застережливий погляд, щоб цього разу він не пропонував своєї допомоги. Головний шпигун відповів їй скептичним поглядом.
Я б напевно влаштувалася зручніше в кріслі, щоб подивитися на їхню битву характерів, але Різ сказав:
— Із твоїми здібностями, Фейро, ти можеш знайти половину Книги у Дворі Літа і зруйнувати її захист. Але я не маю наміру покладатися на самі лиш Косторізові слова або брати тебе із собою, не випробувавши спочатку твоїх сил або не переконавшись, що в момент, коли ми підемо за Книгою, ти… ми не зазнаємо поразки. Тому спершу ми вирушимо в іще одну маленьку подорож. Щоб подивитися, чи зможеш ти знайти іншу цінну річ, яка раніше належала мені. Те, чого мені так бракує.
— От халепа, — сказала Мор, сховавши руки в складках светра.
— Куди? — ледь чутно спитала я.
— До Ткалі, — відповів мені Азріель.
Різ підвів руку, а Кассіан розтулив рота.
— Випробування, — сказав він, — чи зможе Фейра відшукати мою річ у скарбниці Ткалі. Коли ми дістанемося Двору Літа, найімовірніше, дізнаємося, що Тарквен наклав закляття, щоб у Книги був інший вигляд, а також щоб вона відчувалася по-іншому.
— Заради Котла, Різе! — гаркнула Мор, ставлячи обидві ноги на килим. — Чи ти при здоровому глузді?
— Хто така Ткаля? — наполягала я.
— Древня зла істота, — сказав Азріель.
Я вивчала бліді шрами на його крилах і шиї й намагалася вгадати, скільки всього сталося з ним за все його безсмертне життя. Чи було все це гірше за людей, зв’язаних із ним по крові.
— Яку краще не чіпати, — додав він, повернувшись в бік Різа. — Знайди інший спосіб перевірити її здібності.
Різ лише повів плечем, подивившись на мене. Він залишав мені право вибирати. Завжди, завжди останнім часом останній вибір був за мною. Однак він не дозволив мені повернутися до Двору Весни за ці два візити — чи не тому, що знав, як мені хотілося втекти звідти?
Я кусала нижню губу, зважуючи ризики. Чекала на будь-який сплеск страху чи емоцій у собі. Але їх запас після сьогоднішніх подій був вичерпаний.
— Косторіз, Ткаля… Ви хоч когось звете на ім’я?
Кассіан хмикнув, а Мор відкинулася на диванні подушки.
Тільки Різ, здавалося, зрозумів, що це був з мого боку не жарт. Його обличчя напружилося. Ніби він достеменно знав, як я втомилася, знав, що я мала тремтіти, згадавши про цю Ткалю, але після Косторіза, після того, що відкрила йому, я взагалі нічого не відчувала.
Різ сказав мені:
— Як щодо того, щоб додати до цього списку ще одне ім’я?
Мені не сподобалося, як це прозвучало. Мор сказала те саме.
— Емісар, — мовив Різенд, не зважаючи на кузину. — Емісар Двору Ночі в світі людей.
Азріель зауважив:
— Такого не було п’ятсот років, Різе.
— Як не було й людини, що перетворилася на безсмертну істоту. — Різ зустрів мій погляд. — Люди мусять бути готові, як і ми, особливо якщо король Гайберну хоче зруйнувати Стіну й обрушити на них свої сили. Нам потрібна і друга половина Книги від смертних королев, і якщо ми не можемо скористатися магією, щоб вплинути на них, то вони повинні самі принести її нам.
Знову запала тиша. За вікнами на вулиці летіли на бруківку вихори снігу. Різ подивився в мій бік.
— Ти безсмертна фейрі з людським серцем. Але коли ти ступиш на континент, на тебе можуть відкрити полювання. Тому ми розіб’ємо табір на нейтральній території. У місці, де люди повірять нам, вони повірять тобі, Фейро. І де інші люди можуть ризикнути зустрітися з тобою. Щоб почути голос Прифії через п’ять століть.
— Маєток моєї сім’ї, — сказала я.
— Материнські цицьки, Різе! — втрутився Кассіан, випроставши при цьому крила так широко, що вони мало не збили керамічну вазу зі столика, що стояв коло нього. — Невже ти думаєш, що ми так просто займемо будинок її родини і вимагатимемо від них допомоги?
Неста ніколи не хотіла мати справи з Фе, а Елейн була така ніжна, така тендітна… Хіба могла я втягнути їх у таке?
— Земля, — сказала Мор, потягнувшись, щоб повернути вазу на місце, — стане червоною від крові, Кассіане, незалежно від того, що ми зробимо з її сім’єю. Зараз питання в тому, де ця кров проллється і скільки її буде. Скільки людської крові ми зможемо врятувати.