Я зробила, як мені він велів, ігноруючи дотик його впевнених рук до моїх стегон. Ступила ногою в іншу петлю, і він почав затягувати й закріплювати пояс.
— Вона не помітить ніж, позаяк у неї в домі є ножі для їжі й роботи. Але речі, яких там ніколи не було, — меч, лук і стріли — їх вона може відчути.
— А як щодо мене?
Він затягнув ремінь. Його дужі руки та витончений образ так мало поєднувалися: своє вбрання він носив лише задля того, щоб змусити увесь світ думати про нього інакше, засліплювати їх, щоб вони бачили його іншим, а не тим, ким він насправді був.
— Не видай ані звуку, нічого не торкайся, окрім того, що вона в мене забрала.
Руки Різа лежали на моїх стегнах.
— Вклонися.
Так одного разу він наказав Темліну. А тепер він сам стояв на колінах. Переді мною. Його очі спалахнули, наче він теж це згадав. Чи не було це частиною його гри, частиною того, що він робив про людське око? Чи це помста за жахливу кревну ворожнечу між ними?
— Якщо ми всі правильно зрозуміли про твої здібності, — сказав він, — якщо Косторіз не збрехав нам, то й у тебе, і в моєї речі буде однаковий магічний відбиток — завдяки охоронним закляттям, які я наклав на річ дуже давно. Ви схожі. Вона не помітить твоєї присутності, поки ти торкатимешся тільки цієї речі. Ти будеш невидима для неї.
— Вона сліпа?
Він кивнув.
— Але інші її органи чуття смертельні. Тому діяти мусиш швидко й тихо. Знайди мою річ і мерщій вимітайся звідти, Фейро.
Його руки затрималися на моїх ногах, обхопивши їх ззаду.
— А що, як вона мене помітить?
Його пальці злегка напружилися.
— Тоді ми достеменно знатимемо, на що ти здатна.
Жорстокий підступний покидьок. Я люто глипнула на нього.
Різ із подивом поглянув на мене й мовив:
— Чи ти хотіла б, щоб я замкнув тебе тут, у Домі Вітру, відгодовував, підсовував розкішне вбрання й давав завдання планувати мої прийоми?
— Пішов би ти до дідька. Чому б тобі самому не забрати ту річ, якщо вона аж така важлива для тебе?
— Тому що Ткаля знає мене і, якщо піймає, ціна, яку доведеться платити, буде зависокою. Вищі Лорди не зв’язуються з нею навіть у найскрутніших ситуаціях. У її скарбниці є багато чого, деякі з тих скарбів вона зберігає вже протягом тисячоліть. Більшість ніколи не буде повернута власникам — Вищі Лорди не ризикнуть бути спійманими, усе через закони, що захищають її, і через острах накликати на себе її гнів. А злодії, послані за їхнім наказом, або не повертаються, або так ніколи й не рушають до неї, побоюючись, що їх слід приведе до Вищого Лорду. З тобою все інакше. Вона не знає тебе. Ти належиш усім Дворам.
— То я твоя мисливиця й крадійка?
Його руки сковзнули вниз і обхопили мої коліна. Лукаво усміхнувшись, він сказав:
— Ти мій порятунок, Фейро.
Розділ 20
Різенд розсіяв нас у ліс, який був старший за будь-яке місце з усіх, де я встигла побувати. Той ліс ніби мав власну свідомість.
Кострубаті букові дерева щільно перепліталися між собою, обліплені мохом і лишайником так рясно, що під ними майже неможливо було розгледіти кору.
— Де ми? — наважилася спитати я пошепки.
Руки Різ тримав ближче до своєї зброї.
— У самому серці Прифії є велика порожня територія, що розділяє Північ і Південь. А в її центрі розташована наша священна гора.
Серце в мене завмерло, я зосередилася на кроках, ступаючи крізь папороть, мох та коріння.
— Цей ліс, — повів далі Різ, — лежить на східному кордоні цієї нейтральної території. Тут немає ніякого Вищого Лорда, і закон творить той, хто сильніший, підступніший та хитріший. А Лісова Ткаля перебуває на вершині харчового ланцюга.
Дерева застогнали, попри те що не було вітру, який змусив би їх колихатися. Повітря тут було важке й затхле.
— Амаранта не винищила їх?
— Амаранта не була ідіоткою, — відповів мені на те Різ, і обличчя його спохмурніло. — Вона не чіпала цих істот і не турбувала ліс. Багато років я намагався знайти спосіб маніпулювати нею, змусити її припуститися цієї дурної помилки, проте вона не купилася на це.
— А зараз ми турбуємо її — і все через якесь випробування.
Він засміявся, звук відбився від сірих каменів, розкиданих по землі, немов мармурові кульки з дитячої гри.
— Минулої ночі Кассіан намагався переконати мене не брати тебе сюди. Я думав, він ударить мене.
— Чому? — здивувалася я, бо ледве знала його.