Ні. Не туди. Тільки не на землю.
Угору, вгору, лише вгору.
Гілка якогось дерева була так близько, і я дерлася цим гидким дахом, намагаючись не думати, на що чи на кого я наступаю, що прилипає до моєї шкіри, до мого одягу. Я стрибнула на гілку, стала продиратися крізь листя й мох, коли нараз почула, як Ткаля закричала:
— ДЕ ТИ?
Але я вже бігла по дереву, а потім перестрибнула на сусіднє. Я перебиралася з гілки на гілку, обдираючи руки об кору.
Де ж Різенд?
Я бігла далі під супровід її криків, проте вони віддалялися.
«Де ти, де ти, де ти…»
І тут я побачила Різенда, який розвалився на гілці дерева просто переді мною, однією рукою тримаючись за її край. Він промовив:
— Що ж, у дідька, ти накоїла?
Мене занесло, коли я спробувала зупинитися; я загнано дихала. Мені здавалося, що мої легені стікають кров’ю.
— Ти! — прошипіла я.
Але він тільки приклав палець до своїх губ, потім підхопив мене за талію однією рукою, а другою за шию, розсміявся й поніс нас подалі звідси.
У Веларіс. Ми летіли над Домом Вітру.
Ми падали, і мені забракло повітря, щоб закричати, проте тієї ж миті він широко випростав крила й не дав упасти. Ми промайнули у відчинені вікна, найімовірніше, залу військової ради. Там був Кассіан, який сперечався про щось із Амрен.
Обоє завмерли, коли ми приземлилися на червону підлогу.
Позаду них, на стіні, було люстро, і, побачивши в ньому своє відображення, я зрозуміла, чому вони так витріщалися.
Моє обличчя було в крові, і вся я була вкрита брудом і жиром, звареним жиром, який пристав до волосся, а тхнуло від мене…
— Як барбекю, — сказала Амрен і скривилася.
Кассіан розслабив руку на руків’ї бойового ножа, прикріпленого до стегна.
Я засапалася й намагалася відновити дихання. Волосся, що пристало до мене, дряпало й лоскотало.
— Ти вбила її? — запитав Кассіан.
— Ні, — відповів за мене Різ, трохи підібгавши крила. — Але я чув, як кричала Ткаля, тож мені страшенно цікаво, що там накоїла люба наша Фейра.
Жир… На мені були людські жир і волосся…
Мене знудило на підлогу.
Кассіан вилаявся, але Амрен змахнула рукою, і все це — як і бруд на мені — вмить зникло. Мов і не було. Але я все одно відчувала сліди бруду, останки людей, кам’яний пил.
— Ткаля якимось чином викрила мене, — сказала я, витираючи рот об рукав куртки і спираючись на чорний круглий стіл. — Вона зачинила двері й вікна. Тому довелося вибиратися крізь димохід. І я застрягла.
Брови Кассіана поповзли вгору.
— А коли вона полізла за мною, я кинула їй в обличчя уламок каменя.
Мовчання.
Амрен подивилася на Різенда.
— А ти де був? — спитала вона.
— Чекав. Так далеко, що вона не могла мене помітити.
Я загарчала на нього:
— Я жадала допомоги!
— Ти вижила, — сказав він, — і знайшла спосіб зарадити собі.
Побачивши жорсткий блиск у його очах, я зрозуміла, що він знав про мою паніку, яка мало не вбила мене — через ментальні стіни, які я забула звести, чи через чергову аномалію нашого з ним зв’язку. Він знав і змусив мене витримати цю паніку.
Бо якби мене це вбило зараз, потім від мене не було б користі, якби це сталося у важливий момент — з Книгою. Все достоту, як він і казав.
— Ось навіщо все це було потрібно?! — плюнула я спересердя. — Не тільки через цей триклятий перстень! — Я залізла в кишеню і вдарила перснем по столу. — Не тільки щоб перевірити мої здібності, але щоб побачити, чи зможу я приборкати свою паніку?!
Дивлячись на перстень, Кассіан знову вилаявся.
Амрен похитала головою, і її волосся заколихалося чорною хвилею.
— Жорстоко, але ефективно.
Різ лише сказав:
— Тепер ти знаєш. Ти можеш використовувати свої здібності під час пошуку предметів, отже й під час пошуку Книги у Дворі Літа, а також можеш себе контролювати.
— Різенде, ти дурень, — тихо сказав Кассіан.
Різ склав свої крила витонченим жестом.
— Ти зробив би те саме.
Кассіан знизав плечима, ніби відповідаючи, що так би й було.
Я подивилася на свої руки, нігті — потріскані й подряпані. І сказала Кассіану:
— Я хочу, щоб ти навчив мене битися. Щоб я стала сильною. Якщо твоя пропозиція щодо тренувань не втратила актуальності.
Кассіан скинув бровами, навіть не подивившись на Різа, щоб той схвалив його.
— Ти дуже скоро й мене лаятимеш, якщо ми розпочнемо тренування. І я гадки не маю, як тренувати людей, — такі ваші тіла тендітні. Були тендітні, я маю на увазі, — додав він, підморгнувши. — Ну, ми розберемося із цим.