Деякий час у кімнаті було чутно тільки наше уривчасте дихання.
Мені не сподобалося, що Темлін вийшов з мене занадто швидко. Він, лігши набік і спершись головою на лікоть, малював кола в мене на животі та грудях.
— Вибач за сьогодні, — промурмотів він.
— Байдуже, я розумію, — відповіла я.
Напівправда, напівбрехня.
Його пальці опустилися нижче, кружляючи навколо пупка.
— Ти… ти для мене весь світ, — промовив він хрипко. — Хочу, щоб з тобою все було гаразд. Хочу знати, що вони не дістануться тебе, що більше не скривдять.
— Знаю.
Пальці спускалися нижче. Я важко ковтнула і знову сказала:
— Знаю.
Відкинула пасма волосся з його чола.
— А хто попіклується про тебе? Хто тебе охоронятиме?
Його губи стиснулися в одну лінію. Всі сили повернулися до нього, він не потребував нікого, хто захищав би його чи опікував. Я майже фізично відчувала, як у ньому закипає гнів — не на мене, а від думки про те, який він був безпорадний лише кілька місяців тому, коли, вразливий до всіх примх Амаранти, змушений був виконувати їх. Тоді його сила була слабким струмком порівняно з водограєм, що вирував у ньому зараз. Він глибоко зітхнув, заспокоюючись, і нахилився, щоб поцілувати моє серце, просто між моїх грудей. То була досить вичерпна відповідь.
— Скоро, — промурмотів він, опускаючи пальці мені на талію. — Скоро ти станеш моєю дружиною, і тоді все це залишиться в минулому.
Я вигнула спину від нетерплячого бажання відчути його пальці нижче, і усмішка торкнулася його вуст. Я майже не чула власного голосу, зосередивши всю увагу на пальцях, що корилися моєму мовчазному наказу.
— Як тоді мене називатимуть?
Його палець опинився біля мого пупка, а сам він нахилився до соска і став легенько його посмоктувати.
— М-м-м, — промурмотів він, і, відчувши вібрацію навколо соска, я вигнулася.
— Усі називатимуть мене просто дружиною Темліна чи в мене буде якийсь титул?
Він підвів голову, щоб подивитися на мене.
— Хочеш, щоб був титул?
Перш ніж я встигла відповісти, він вкусив мене за сосок, а потім став зализувати невелику подряпинку, і його пальці знову занурилися між моїми ногами. Він пестив мене, малюючи довгі дражливі кола.
— Ні, — видихнула я. — Але не хочу, щоб люди… — Котел би мене забрав — його бісові пальці! — Я не знаю, чи впораюся, якщо вони називатимуть мене Вищою Леді.
Знову його пальці сковзнули вглиб мене, і він схвально рикнув, відчувши всередині й між моїми ногами вологу — мою і його.
— Вони не називатимуть тебе так. Ні, не називатимуть, — знову видав він звук, подібний до вдоволеного гарчання, знову навис наді мною і, сповзаючи вниз, залишив по собі слід від поцілунків. — Немає такого поняття, як Вища Леді.
Він схопив мої стегна, щоб ширше розвести мої ноги, спустився губами нижче і…
— Що означає немає такого поняття, як Вища Леді?
Жар, його торкання — все припинилося.
Він подивився на мене, лежачи між моїми ногами, і я майже досягла кульмінації від його погляду. Але те, що він сказав, що мав на увазі… Він поцілував внутрішню частину мого стегна.
— Дружини Вищих Лордів — просто дружини. Консорти. Вищих Леді ніколи не було.
— Але ж мати Люсьєна…
— Вона — Леді Двору Осені. Не Вища Леді. Тож і ти будеш Леді Двору Весни. До тебе звертатимуться так само, як до неї. Так само поважатимуть, як і її. — Він опустив погляд на те, що містилося зовсім близько від його рота.
— Але ж Люсьєн…
— Я не хочу зараз чути імені жодного з чоловіків із твоїх вуст, — видихнув він і притиснувся губами до мене.
Перший доторк його язика поклав край суперечці.
Розділ 3
Темлін, напевно, почувався страшенно винним. Того самого ранку, як він поїхав, Люсьєн запросив мене відвідати селище, щоб оцінити, як воно відновлюється.
Я не була там цілий місяць. Не можу навіть пригадати, коли востаннє моя нога ступала на цю землю. Декого із селян запросили на наше святкування Зимового Сонцестояння, але натовп був такий великий, що я ледве спромоглася привітатися із тими, хто там був.
Коні вже були осідлані й стояли перед дверима стайні, а я полічила охоронців: чотири біля дальніх воріт, по двоє обабіч будинку і двоє тих, повз кого я зараз пройшла в саду. Ніхто з них не мовив ані слова, проте вони пантрували за мною очима, і це було неприємно.
Люсьєн хотів осідлати свого сірого в яблуках коня, але я зупинила його.
— Упав зі своєї чортової кобили? — сердито спитала я, штурхаючи його в плече.