Я відігнала цю думку від себе, як і враження від того, що вона намагалася зробити з Різом, і повела далі:
— У наші дні більшість жінок виходить заміж, народжує дітей і планує їхнє весілля. Ті, хто бідніший, можливо, працюють на полях, і рідкісні одиниці стають найманцями або солдатами, але що багатші вони, то більше обмежена їхня свобода й роль у суспільстві. Хоча можна подумати, що за гроші можна купити можливість робити все, що їм заманеться.
— Дехто з Вищих Фе, — сказала Мор, тягнучи вишиту нитку з моєї ковдри, — геть такі самі.
Я ковзнула за ширму, щоб розв’язати халат, який одягла, перш ніж увійшла Мор, щоб скласти мені компанію, поки я готувалася до нашої сьогоднішньої мандрівки.
— У Дворі Жахіть, — повела вона розповідь, і її голос знову став тихим і трохи холодним, — жінок високо цінують. Нашу невинність охороняють, а потім продають за найвищу ціну — будь-кому з чоловіків, який може бути корисним нашим сім’ям і становитиме вигідну партію.
Я одягалася, аби лише щось робити, відволікатися від того жаху, який уже заповнив мої кістки й жили.
— Я народилася сильнішою за будь-кого в моїй родині. Навіть сильнішою за чоловіків. І я не могла цього приховати, тому що вони відчували, так само як ти можеш відчути запах Спадкоємця Вищого Лорда до того, як він набере сили. Сила залишає слід, відгомін. Коли мені виповнилося дванадцять і в мене досі не було кровотечі, я молилася, щоб це означало, що жоден чоловік не візьме мене за дружину, і тоді я зможу уникнути того, що пережили мої старші кузини: шлюбів, сповнених нелюбові й дуже часто — жорстокості.
Я натягнула блузку через голову і, перш ніж поправити легкі бірюзові рукави, застебнула оксамитові манжети на зап’ястях.
— Але за кілька днів після мого сімнадцятиліття в мене почалася перша кровотеча. І щойно це сталося, мої здібності прокинулися на повну силу, і навіть та треклята, проклята богами гора здригнулася навколо нас. Але замість злякатися, кожна керівна родина в Кам’яному місті побачила в мені трофейну кобилу. Завваживши в мені цю силу, вони захотіли, щоб вона належала їхньому роду й передавалася по крові через покоління знов і знов.
— А як щодо твоїх батьків? — спитала я, ковзнувши ступнями в темно-сині черевики.
У землях смертних буде вже кінець зими, тож загалом від черевиків не буде жодної користі. Правду кажучи, увесь мій теперішній туалет буде вже ні до чого, коли я опинюся там, ззовні, закутана з голови до ніг.
— Моя сім’я раділа. Вони могли породичатися з будь-ким зі знатних родин. Мої благання про право вибору не були почуті.
Вона втекла, нагадала я собі. Мор втекла і зараз жила з людьми, які дбали про неї, любили її.
— Інша частина історії, — сказала Мор, коли я вийшла з-за ширми, — довга й жахлива, і я розповім її тобі колись іншим разом. Я прийшла сюди, щоб сказати, що не йду з вами у світ смертних.
— Через те, як вони поводяться з жінками?
Її глибокі карі очі сяяли, проте спокійним сяйвом.
— Коли з’являться королеви, я буду там. Хочу побачити, чи зможу в тих обличчях упізнати когось зі своїх давно померлих друзів. Але… Я не думаю, що зможу поводитись пристойно в присутності інших.
— Різ заборонив тобі йти? — суворо спитала я.
— Ні, — пирхнула вона. — Насправді він намагався переконати мене піти з вами. Сказав, що я смішна. Але Кассіан… Він розуміє. Ми двоє взяли його змором минулої ночі.
Я звела брову. Щодо причини, з якої вони напилися, у мене не було сумнівів. Аякже! Щоб накачати свого Вищого Лорда алкоголем.
Мор здивувалася невимовленому запитанню, що було в моїх очах.
— Кассіан допоміг Різу витягти мене звідти. Ще до того, як вони обидва досягли досить високого військового становища, яке давало їм змогу безкарно зробити це. Якби спіймали Різа, він відбувся б м’яким покаранням, можливо, коротким бойкотом. Але Кассіан… Той ризикував усім, щоб переконатися, що я не повернуся в той Двір. І він сміється над цим, вважаючи, що він, бастард низького походження, не гідний свого звання й навіть жити тут. Він зеленого поняття не має, що вартість його більша за будь-якого іншого чоловіка, котрий мені траплявся в тому Дворі й поза його межами. Він і Азріель.
Так, Азріель, який завжди тримався на крок позаду і якого переслідувала його власна тінь, що наче знічувалася в присутності Мор. Я хотіла запитати про його долю, але годинник пробив десяту. Час іти.
Ще до сніданку моє волосся заплели у вінок, викладений навколо голови. А голову прикрасила невелика золота діадема з вкрапленнями лазуриту. Сережки в тон звисали так низько, що торкалися шиї, і я прикрасила зап’ястя вишуканими золотими браслетами, які лежали на туалетному столику.