Елейн піднесла свою тоненьку руку до рота, а її тіло затряслося від ридань.
— Елейн, — хрипко промовила я.
Почулися кроки на широких сходах позаду, і потім…
— Місіс Лорен, приготуйте чаю й подайте його у вітальні.
Економка подивилася в бік сходів, потім на Елейн, а тоді — на мене.
На примару серед снігу.
Подарувавши мені погляд, який віщував смерть, якщо я лише спробую завдати шкоди моїм сестрам, жінка попрямувала в будинок, залишивши мене й Елейн, яка тихо плакала.
Але я переступила поріг і подивилася на сходи.
Туди, де стояла Неста, поклавши руку на поруччя, і дивилася на мене так, ніби я була примарою.
Домівка була прекрасна, проте щось було незаймане в ній. Щось нове, порівняно з віком і приємною зношеністю та затишком будинку Різа у Веларісі.
І, сидячи перед різьбленим мармуровим каміном у вітальні, досі в каптурі, простягнувши руки до палахкотливого вогню, я відчувала… ніби вони впустили в будинок вовка.
Примару.
Я стала завеликою для цих кімнат, для цього тендітного смертного життя, стала занадто помітною, неприборканою і… могутньою.
І я збиралася надовго зробити і їхнє життя таким самим. Я не знала, де були Різ, Кассіан і Азріель. Певне, мов привиди, стояли в кутку, спостерігали.
Або залишилися зовні й стояли на снігу. Утім, я не здивувалася б, якби Кассіан і Азріель зараз облітали навколишні землі, досліджуючи околиці широкими колами, поки не долетіли б до села, моєї похилої старої хатини або навіть самої межі лісу.
Неста була така сама, якою я її пам’ятала, але подорослішала. І річ не в її обличчі, як і раніше, гордовитому і прекрасному, а в її очах і в тому, як вона трималася.
Сидячи навпроти мене на невеликому дивані, мої сестри дивилися на мене й чекали.
— Де батько? — спитала я. Схоже, то було найбезпечніше, що я могла запитати.
— У Неві, — відповіла Неста, назвавши одне з найбільших міст на континенті. — Торгує з якимись купцями з іншої частини світу. І присутній на зборах, скликаних через загрозу за Стіною. Ту загрозу, про яку, як я припускаю, ти повернулася нас попередити.
Ані слів полегшення або любові — я ніколи від неї їх не чула.
Елейн взялася за чашку з чаєм.
— Фейро, хай би яка була причина твого візиту, ми раді тебе бачити. Живою. Ми думали, ти…
Я відкинула каптур, перш ніж вона продовжила.
Чашка Елейн задеренчала на блюдці, коли вона помітила мої вуха. Мої видовжені витончені руки… і обличчя — безсумнівно, фейське обличчя.
— Я померла, — різко сказала я. — Я померла, але потім переродилася — мене створили.
Елейн тремтливою рукою поставила чашку на низький столик між нами. Янтарна рідина розплескалася по блюдцю.
І коли вона посунулася, Неста розвернулася так, щоб бути між мною й Елейн.
Я сказала, дивлячись на Несту:
— Мені потрібно, щоб ви мене вислухали.
Вони обидві широко розплющили очі. Проте вислухали мене.
Я розповіла їм свою історію.
З такою кількістю деталей, яку могла витримати, я розповіла їм про те, що трапилося в Підгір’ї. Про мої випробування. Про Амаранту. Розповіла про мою смерть. І про моє переродження.
Щоправда, розповідати про останні минулі місяці було важче. Тому я повідала про них коротко, але пояснила, що мало тут відбутися, і розповіла про загрозу з боку Гайберну. Я пояснила, чим цей будинок мав стати, ким ми повинні були стати і що мені було потрібно від них.
І коли я закінчила, вони ще сиділи, широко розплющивши очі. Запало мовчання.
Нарешті Елейн сказала:
— Ти… хочеш, щоб інші Вищі Фе прийшли… сюди. І… і королеви Імперії — також?
Я повільно кивнула.
— Знайди собі інше місце, — сказала Неста.
Я повернулася до неї, вже благаючи й готуючись до сварки.
— Знайди собі інше місце, — знову повторила Неста, випростовуючись. — Я не хочу їх бачити у своєму будинку. Або поруч із Елейн.
— Несто, будь ласка, благаю, — видихнула я. — Більше немає місця. Мені більше нікуди піти, немає місця, де на мене не оголосили б полювання або не розіп’яли…
— А як же ми? Що буде, коли люди дізнаються, що ми допомагаємо Фе? Чим же ми тоді будемо кращими за «Дітей Благословенних»? Наше становище в суспільстві, наш вплив — усьому настане край. І весілля Елейн…
— Весілля? — одним духом випалила я.
Я не відразу помітила каблучку з перлами й діамантами на її пальці: темний металевий ободок поблискував у світлі вогню.
Однак Елейн зблідла, подивившись на нього.
— Через п’ять місяців, — сказала Неста, — вона вийде заміж за сина лорда. І його батько присвятив усе своє життя полюванню на таких, як ти, якщо вони перетинають Стіну.