Таких, як ти.
— Тому жодних зібрань тут, — відказала Неста, напружившись. — У цьому будинку не з’явиться жоден Фе.
— Мене це також стосується? — тихо спитала я.
Мовчання Нести було красномовною відповіддю.
Але Елейн заперечила:
— Несто…
Моя старша сестра подивилася на неї.
— Несто… — знову сказала Елейн, заламуючи руки.
— Якщо… ми не допоможемо Фейрі, то не буде й весілля. Навіть Стіна і всі люди лорда Нолана будуть не в змозі врятувати мене від тих… від них.
Неста навіть не поворухнулася. Але Елейн натиснула:
— Ми триматимемо все в секреті — відішлемо слуг. Вони будуть раді поїхати додому, коли настане весна. І якщо Фейрі потрібно буде прийти або піти для зустрічей, вона нас заздалегідь попередить, і ми випроваджуватимемо їх з маєтку. Придумаємо причини, щоб відправити слуг додому на вихідні. І потім, батько все одно не повернеться до літа. Ніхто нічого не дізнається. — Вона поклала долоню на коліно Нести, фіолетова тканина сестриної сукні майже поглинула її бліду руку. — Фейра віддавала й віддавала нам усе, що мала… роками. Дозволь тепер нам допомогти їй. Допомогти… іншим.
Мені перехопило дух, на очах забриніли сльози.
Неста вивчала темну каблучку на пальці Елейн. Леді — ось ким мала стати Елейн. І вона тепер ризикувала.
Я зустріла погляд Нести.
— Іншого шляху немає.
Вона скинула голову.
— Ми завтра спровадимо всіх слуг додому.
— Сьогодні, — наполягала я. — Ми більше не можемо гаяти час. Накажи їм покинути маєток просто зараз.
— Я зроблю це, — сказала Елейн, глибоко вдихаючи й випростовуючи плечі.
Вона не стала чекати нас і вийшла, витончена, немов лань.
Залишившись наодинці з Нестою, я запитала:
— Він хороший — син лорда, за якого Елейн зібралася заміж?
— Вона думає, що так. Вона його любить, ніби він і справді хороший.
— А що думаєш ти?
Очі Нести — мої очі, очі нашої матері — зустрілися з моїми.
— Його батько збудував кам’яну стіну навколо їхнього маєтку, таку високу, що навіть дерева не дотягуються до неї. Гадаю, цей маєток більше схожий на в’язницю.
— Ти з нею про це говорила?
— Ні. Син, його звуть Грейсен, доволі добрий. І він також зачарований Елейн, як і вона ним. Але його батько — саме він мені не подобається. У ній він бачить гроші, які вона принесе в їхній маєток для його війни з Фе. Але він старий. І скоро повинен померти.
— Сподіваюся.
Неста знизала плечима, а тоді спитала:
— Твій Вищий Лорд… Ти пройшла через усе це. — Вона махнула рукою в мій бік, вказуючи на мої вуха, тіло. — І все одно в підсумку все це не закінчилося добре?
Мені знову стало тяжко на душі.
— Цей лорд побудував Стіну, щоб народ Фе залишався зовні. Мій Вищий Лорд хотів тримати мене в клітці.
— Чому? Він же дозволив тобі повернутися кілька місяців тому?
— Щоб убезпечити й захистити мене. І, гадаю… те, що сталося з ним, з нами в Підгір’ї, зламало його. — Можливо, навіть більше, ніж мене. — Жага захистити за будь-яку ціну, навіть якщо це зашкодить мені… Гадаю, він хотів придушити це в собі, але не зміг. Він не зміг перебороти це. Я зрозуміла це… І було ще багато речей, які я повинна була зробити. Щоб розібратися в усьому. В собі.
— І тепер ти в новому Дворі.
Не зовсім запитання. Проте я відказала:
— Ти хотіла б з ними познайомитися?
Розділ 24
Елейн знадобилося кілька годин і всіх її чар, щоб змусити слуг мерщій зібрати свої речі й виїхати, а також мішечок з грошима для кожного, щоб прискорити цей процес. Попри те що місіс Лорен йшла останньою, вона пообіцяла зберегти побачене в таємниці.
Я не знала, де чекали Різ, Кассіан та Азріель, але, щойно місіс Лорен з іншими слугами сіла в переповнену карету, що прямувала до села, щоб потім сісти на транспорт, який доправить їх додому, — у двері постукали.
Денне світло вже згасало, і все довкола наповнилося синіми, білими й сірими тінями з проблисками золота, коли я відчинила вхідні двері й побачила їх на порозі.
Неста і Елейн були у великій обідній залі — найпросторішій кімнаті в будинку.
Поглянувши на Різа, Кассіана й Азріеля, я зрозуміла, що зробила правильний вибір, обравши саме цей зал місцем для зустрічі.
Вони були велетні — неприборкані, грубі, древні.
Брови Різа зметнулися догори: