Потім повернулася праворуч, подумки дякуючи, що його тіней не було видно:
— Азріель.
Ще трохи повернувшись:
— Різенд, Вищий Лорд Двору Ночі.
Я зрозуміла, що Різ сховав і свій морок, і хвилі потойбічної грації, і пульсацію могутності. Але все одно, дивлячись у його фіалкові з мерехтливим сяйвом, як у зірок, очі, хто завгодно зрозумів би його незвичайність.
Він уклонився моїм сестрам.
— Дякую за вашу гостинність… І великодушність, — сказав він з теплою усмішкою.
Але в ньому залишалася якась напруженість.
Елейн спробувала відповісти усмішкою, але не змогла. Неста подивилася на них трьох, потім на мене й сказала:
— Кухар залишив вечерю на столі. Треба повечеряти, поки їжа не охолола.
Вона не стала чекати мого схвалення й відразу рушила на чільне місце за відполірованим столом з вишневого дерева.
— Приємно познайомитись, — уривчасто мовила Елейн і заквапилася слідом за Нестою.
Шовкові спідниці її синяво-зеленої сукні зашелестіли по паркетній підлозі.
Кассіан робив гримаси, доки ми йшли, Різ скидав бровами, а в Азріеля був такий вигляд, ніби йому хотілося розчинитися в найближчій тіні, аби уникнути розмови.
Неста чекала на чолі столу — королева, готова до прийому при дворі. Елейн тремтіла, сидячи на оббитому м’якою тканиною різьбленому стільці ліворуч від неї.
Я зробила їм усім ласку, сівши на стілець праворуч від Нести. Кассіан сів поруч з Елейн, яка так сильно стискала в руці виделку, ніби збиралася на нього напасти.
Різ сковзнув на стілець поруч зі мною, Азріель опустився — з іншого боку від Різа. Легка усмішка розквітла на губах Азріеля, коли він помітив, що кісточки пальців Елейн побіліли від того, що вона так сильно стискала свою виделку, але він промовчав. Натомість дивився, як Кассіан намагається поволі примостити свої крила навколо людського стільця. Котел мене забирай! Я повинна була згадати про це. Проте сумніваюся, що він буде вдячний, якщо я просто зараз принесу ще два стільці.
Зітхнувши, я зняла кришки з різних страв. Лосось із кропом і тепличним лимоном, приготований на слабкому вогні, картопляне пюре, смажене курча з буряком і тогорічною ріпою, горщики з яйцями, дичиною й цибулею-пореєм. Загалом, сезонна їжа — те, що в них залишилося наприкінці зими.
Я поклала їжу на тарілку, мої сестри й супутники зробили те саме — почувся брязкіт тарілок, що наповнив тиху кімнату. Я відкусила шматочок і ледве втрималася, щоб не скривитися з відразою.
Колись я з насолодою їла цю їжу.
Тепер вона була, наче попіл в роті.
Різ уплітав своє курча. Кассіан і Азріель їли так, ніби місяць голодували.
Можливо, вони, позаяк були воїнами, дивилися на їжу як на джерело сили й не звертали уваги на її смак.
Я помітила, що Неста спостерігає за мною.
— Щось не так з нашою їжею? — спитала вона прямо.
Я змусила себе скуштувати ще. Жувала цю їжу, докладаючи великих зусиль.
— Ні, все гаразд. — Я проковтнула те, що було в роті, й запила цілющою водою.
— Отже, бачу, ти не можеш більше їсти звичайну їжу… Чи вона стала занадто поганою для тебе? — спитала Неста з викликом.
Виделка Різа брязнула по тарілці. Елейн коротко і збентежено зітхнула.
І, пори те що Неста дозволила мені скористатися цим будинком, спробувала перетнути Стіну заради мене й ми уклали тимчасове перемир’я, у її голосі відчувалися відраза, осуд.
Поклавши руку на стіл, я сказала:
— Я так само можу їсти, пити, битися і трахатися, як і раніше. Навіть краще.
Кассіан поперхнувся водою. Азріель посунувся на стільці, ладен втрутитися й розборонити нас за потреби.
Неста тихо розсміялася. Але я відчула вогонь у роті, в тілі.
Невидимий ривок через лінію нашого зв’язку, і — прохолодна темрява огорнула мене, мій гнів, мої почуття, заспокоюючи цей вогонь.
Я кинулася зводити ментальні стіни. Але вони були цілі й неушкоджені.
Навіть не змигнувши оком, Різ спокійно й рівно пояснив Несті:
— Якщо ти колись приїдеш у Прифію, то зрозумієш, чому ваша їжа смакує нам по-іншому.
Неста зверхньо подивилася на нього:
— Я не збираюся ступати на вашу землю, тож мені доведеться повірити тобі на слово.
— Несто, будь ласка, прошу тебе… — пробурмотіла Елейн.
Кассіан оцінював Несту, і за блиском у його очах я припускала, що воїн зіткнувся з новим, цікавим супротивником.
Потім, дяка Матері Божій, Неста перемкнула увагу на Кассіана, помітивши цей блиск і те, що він означав. Вона огризнулася:
— Чого вирячився?
Брови Кассіана сіпнулися вгору — зараз почнеться маленька вистава.