«Прорветься слово як вода».
...Перед самісінькою смертю блискавицею спалахнуло серце Івана Яковича Франка і він, виводячи лівою рукою кожну буквицю окремо (права вже не слухалась), написав 3 лютого 1916 року у записнику молодої українки Софії Юзичинської:
Іван Франко видобув ці слова з віщих душевних глибин і вписав їх в серце кожного Українця!
...Ще про життя і смерть:
Я гадав, що вчуся жити, насправді ж учився умирати.
Хай Бог нас силою укріпить і мудрістю огорне!
Перший спогад про маму пов’язаний з тим, як вона вчила мене молитися перед сном. Ще в школу не ходив, як почув від мами:
— Бачиш, он навіть котик на печі перед сном умивається, а кожна людина мусить проказати молитву.
— А що таке молитва?
— То така щира розмова з Богом або з його ангелами. Проказуй за мною такі слова: «Ангеле Божий, хоронителю мій! Ти все при мені стій. Рано, ввечір, вдень, вночі будь мені до помочі!»
Цю першу мамину молитву я проказую і нині. Бог завжди її чує. І мама чує її вже там, у Всевишніх Оселях... Після тої першої молитви я прочитав і вивчив напам’ять багато священних висловів, над якими треба замислюватися (мантр і молитов).
Назавжди запам’ятовується кожному українцю молитва Тараса Григоровича Шевченка, написана 24 травня 1860 року в Санкт-Петербурзі:
Древні українські мудреці, володіючи Словом, знали, що треба сказати, щоб жити довго, бути сильними, мати глибокі й щирі почуття до Всевишнього, до природи, до коханої.
Тут треба говорити словами Пракниг:
***
***
Порівняйте це могутнє «Вгору!» з тим нікчемним, що силою накинули нам «хрестителі»: «Рабе божий, коли б’ють тебе у ліву щоку, підстав праву», «Приідіте і володійте нами»...
Збудися, будь собою, Україно! Звільняймося від кабали!
Духовне просвітлення, радість буття дають тільки рідна земля, рідна мова, рідна віра! Китай, Індія, Японія тому так далеко попереду нас, що рішуче відкинули нав’язування їм інтернаціональних релігій на, зразок християнства, не зрадили віру своїх предків. Вони й досі натхненно моляться навіть рідному камінню. В усіх японських школах та університетах є обов’язковий тест на національну ідентичність: маленький школярик, сідаючи вперше за парту, має знати щонайменше 60 народних пісень, абітурієнт вищого навчального закладу — триста). Іспит виглядає так: учитель починає співати перший куплет пісні, абітурієнт — другий. І в такий спосіб вони удвох співають кожну пісню до кінця. Ми, українці, маємо вже триста тисяч записаних народних пісень. А скільки наших студентів можуть проспівати до кінця хоча б три з них?..
Молився наш мудрий прапредок не чужим — нашим Богам:
***
***
Числобог нам поможе і Коло Свароже!
***
Богам — слава, предкам — пам’ять, живим — здоров’я!
І тепер у Дворіччі при зустрічі з орачами, сіячами і жниварями треба неодмінно сказати: «Дай вам, Боже, щастя!». У відповідь обов’язково почуєте: «Дякуємо, дай, Боже, й вам!»