...«На чому ми там зупинилися, серце?»
У трагічній поемі молодого Тичини «Чистила мати картоплю» проста українська селянка серцем відчула велику біду:
Кожна суща під небесами нація мусить героїчно утверджувати себе тисячоліттями. Кожен народ постійно прагне до розвитку за обставин, які намагаються його роздушити.
«Той, хто йде на смерть за свою Вітчизну, вільний від ілюзії, що обмежує буття власною персоною. Він переносить свою суть на своїх співвітчизників, у яких він продовжує жити, і на прийдешні покоління, заради яких він діяв, причому смерть для нього — моргання ока, що не перериває зору». (Артур Шопенгауер, німець).
«Долею народу керують значно більшою мірою померлі покоління, ніж ті, що живуть. Століття за століттям вони творили ідеї й почуття, а отже, всі спонукальні причини нашої поведінки. Померлі покоління передають нам не тільки свою фізичну організацію; вони передають нам також свої думки. Померлі суть єдині незаперечні господарі живих. Ми несемо тягар їх помилок, ми отримуємо нагороду за їх чесноти». (Гюстав Лебон, француз).
«Ще не вродився такий титан, що міг би обняти і вмістити у своїй душі хоч блідий образ пекла, що його над Україною розховстують її мучителі.
Із дна цього пекла дзвонять дзвони.
...Один геройський старшина козацький мучиться шість годин, вбитий на палю. Його питають, яке його останнє бажання. Чортівські кати вижидають, мабуть, що він покається або проситиме смерти.
Тоді серед смертельної тиші заявляє цей Великий Лицар, що він просить, щоб дзвонили дзвони над його ще живою душею.
І пропав увесь чортівський тріумф катів.
Задзвонили дзвони перемоги духа над тілом.
І ці дзвони дзвонять над цілою історією України.
Дзвони, розгойдані у вічність». (Володимир Шаян, українець).
...Багатьом, багатьом українцям рідний вітер стелив такий спів:
Розгойдані у вічність нашими національними героями дзвони чують не тільки українці. Мене до глибини душі вразив поважний грек Яніс Каракезіді (громадянин Російської Федерації), який у лютому 2009 року приїхав з-під Новоросійська аж у Львів, щоб покласти живі квіти до пам’ятника Степану Бандері, ушанувавши таким чином героїв УПА, про яких він багато чув і читав. Свої враження я виклав у такому матеріалі для преси:
Яніс Каракезіді — грек з Новоросійська — приїхав на Західну Україну, щоб покласти квіти до пам’ятника Степану Бандері
Він міг і не народитися. Його майбутнього батька вісімнадцятирічним вивезли у холодному товарняку з Краснодарського краю аж у Кустанайську область тільки за те, що був греком.
Поїзд зупинився посеред безлюдного засніженого степу. Охорона кинула на шпали декілька лопат і зникла разом з порожнім ешелоном. Чоловіки викопали велику яму, в якій можна було, притиснувшись один до одного і накрившись будь-чим зверху, якось зігрітися та переночувати.
Наступного ранку греки вирушили на пошуки найближчого поселення. Відшукали його за сто кілометрів від тої останньої зупинки товарняка. На щастя, місцеві жителі дали репресованим тимчасовий притулок і роботу. Так 18-річний Василь Каракезіді врятувався від неминучої смерті.
На далекій чужині він провів майже 20 років. Лише у 1962-у повернувся з дружиною Вірою та шестирічним сином Янісом (у свідоцтві про народження його записали Іваном) у Краснодарський край. Батька Яніса вже нема серед живих. А мати живе разом з сином у Новоросійську.
У лютому 2009 року Яніс Каракезіді приїхав на Західну Україну, щоб покласти квіти до пам’ятника Степану Банд ері у Львові...
Його «Стретто» ящиками замовляли патріарху Алексію
Коли Яніс (Іван Васильович) Каракезіді звернувся за дозволом на виробництво вина до Краснодарського крайового комітету з виноградарства та алкогольної промисловості, йому пояснили, що в російському законодавстві навіть не існує такого поняття, як «приватний винороб». Довелося підлаштовуватися під загальні норми й правила. Коли нарешті, після тривалих поневірянь і дискусій з чиновниками різних рангів, Яніс таки отримав дозвіл, усі свої сили спрямував на створення ексклюзивного вина.
Він був першою в Росії приватною особою, хто зайнявся мікровиноробством — виробництвом авторського вина малими партіями, але за всіма канонами класичної технології. За малими масштабами стоять висока якість і неповторна індивідуальність.
Уже вісім років виноробний дім Каракезіді (за сімнадцять кілометрів від Новоросійська, на березі Чорного моря, на географічній широті Франції) виробляє ексклюзивні біле й червоне сухі вина «Стретто». (З італійської це багатозначне слово перекладається як «строгість, точність, квінтесенція основної теми». Серед професійних музикантів цей термін означає прискорення темпу, але не до безконечності.) Можливо, таку оригінальну назву Яніс дав своїм винам тому, що за освітою і першою професією він — викладач музики...
«Стретто» Яніса Каракезіді за свою надзвичайно високу якість вже отримало на Заході дев’ять дипломів і два Гран-прі. У 2004 році вино удостоєно золотої медалі американської торгово-промислової палати за програмою «GOLDEN GALAXY» («Золоте сузір’я»).
Якщо пляшка заводського вина коштує 2-3 долари, то за пляшку авторського «Стретто» дають 50. Його ящиками замовляли патріарху Алексію. Навряд чи й зараз, після обрання у Москві нового патріарха Кирила, виноробний дім Каракезіді втратить тут своїх постійних клієнтів.
— Має бути відчуття свята. Важливо любити життя, людей — і тоді ви зробите вино, яке оздоровлює. Чим дорожча у державі особистість людини, тим дорожче коштує вино...
Такі слова сказав Яніс Каракезіді у мистецькому клубі Тараса Рабана неподалік Луцького замку. Тут він презентував свої вина вузькому колу друзів Володимира Васильовича Вдовенка — відомого волинського бізнесмена, члена Національної спілки журналістів України, співавтора книги «Шахові новели Василя Іванчука».
Власне, на запрошення Володимира Васильовича Яніс Каракезіді й приїхав до Луцька разом зі своїм братом Юрієм, його кумом Іваном Аманакіді та прекрасним музикантом з Москви Володимиром Лазьком (до речі, у міцних жилах Володі тече романтична українська кров). Біля Луцького замку не тільки пили божественне «Стретто», але й співали українських, грецьких, грузинських, російських пісень. Яніс виконав у власному супроводі під гітару та флейту свою зворушливу баладу «Софія». Разом з Володимиром Лазьком (флейта і кнопковий акордеон) вони зіграли Баха...
З Луцька сучасні грецькі аргонавти вирушили до Трускавця, а потім — до Львова.
З Лондона привіз флейту, гітару, струни і ноти
Якось, ще за Радянського Союзу, Янісу випала нагода побувати у складі туристичної групи в Лондоні. При наших тодішніх дефіцитах вітрини англійських крамниць просто вражали своїм розмаїттям. Яніса зовсім не цікавили модні «шмотки», товари повсякденного вжитку. Але коли натрапив на спеціалізований магазин музичних інструментів, то затримався у ньому надовго.