Скунер під острим вітром, легко похилився на бакборт* і мчав по спокійних, лінивих хвилях.
«Оце засне тепер дядько шкіпер, а вітер свіжіє, треба буде за пів години парусів убрати».
Дядько шкіпер, який пів ночи простояв коло компаса, потягає з пляшки, глядить ще раз на компас, помічає точно нордост курс і перевертаєвться на другий бік.
«От і не заснеш!» каже Панько і кричить за хвилину в каюту:
«Вітер упав!»
Дядько схапується з койки і зразу здивовано, а далі люто глядить на компас. Курс добрий. Поволи підіймається, і ми чуємо, як він виходить з каюти. У цю ж мить повертає Панько руль на штаєрборт* і вітрила безсило лопочуть. Голова дядька показується із люка.
«Ну що там за вітер?»
«От нікуди не годиться!»
«Гм! Юрку!» дзвенить могутній бас, «гаси лампадку; що я даремно оливу світить стану? Горпино!»
«А чого вам, дядечку?» роздається свіжий голос із комбузи.
«А в тебе нема чого?»
«А вам чого?» питає лукавий голос, «мягкого чи твердого?»
«А хоч би медведя вджигони!»
Не вспіла голова дядька заховатися під люком, коли Панько повернув руль на бакборт. Вітер надув паруси, і скунер став на старий курс, та немов степовий кінь помчав по легко зхвильованому морі.
Із під фок машту піднявся маат. Уста перекривив йому зїдливий усміх:
«Ведмедя йому забагається. Горпину зове!»
Я бачив крізь долішне віконце прямо під компасом, як дядько шкіпер, поглянув у гору, ствердив правильний курс та як приязно поклепав Горпину по личку, беручи з її рук ведмедя. Дядько притулив кухлик до уст, вицідив половину і крякнув задоволено:
«А гой, як добре! Ану хай тебе поцілую!»
Але Горпина немов змійка виховзнулася йому з рук і стала тікати по каюті.
Я стояв наче очарований! Важкий, велитенський дядько шкіпер бігав за дівчиною наче дітвак. Нечайно хтось здорово штовхнув мене під ребра і заняв моє обсерваційне місце. Це був маат. Його очі прямо витріщилися, а пястуки стискалися.
Панько з затисненими зубами і грізно нахмуреним чолом стояв коло руля і держав курс. Клівер скрипів, паруси надувалися, скунер скакав з хвилі на хвилю. Я бачив, як пристрасти розгорялися, а одначе, коли я в Таганрозі, замісць пропити свій зарібок, купив собі гарний матроський одяг, а для Горпини шовкову хустку замість «могорича», я бачив, я бачив що її Очи чимраз частіще спинялися на мені. Мені жаль було одного Панька!
«Дядьку шкіпер! вітер свіжіє!»
«А гой! Юрку, а який вітер?»
Із люка знов показалося безвусе обличчя Юрка, який гукнув у низ:
«Чудесний вітер!»
«А гой, тумане, скоріш, світи лямпядку перед образом св. Миколая! Бач попутний вітер послав».
На овиді хмари погустійшали, вершки хвиль вкрилися білими гривами. Легка бріза перейшла поволи в свіжий вітер, що дув поривами.
«Дядьку шкіпер! Свіжіє!»
«Оце чи не забогато оливи клятий Юрко підлив, ніяк не догодиш! Гаси лямпадку, а не то паруси позриває!»
Але вітер переходив у бурю. Шкіпер стояв на містку, провірював курс, та затурбовано відчитував барометр. Вітер грізно свистів у линвах, судном гойдало як колискою. Якірні ланцюхи понуро побренькували за кождим поворотом. Скунер поволі вужем пробивався проти вітру. Великі хвилі грозили залити поклад.
«А гой! Усі люки закрити!»
Моряки виконували прикази так швидко і зручно, що я не пізнавав цих людей. Я працював з Паньком, стягав линви, закривав ілюмінатори*, взагалі старався держати на ногах. Судно, особливо на поворотах, немилосерно гойдало з переду в зад.
Дужий бас дядька шкіпера покривав бурю:
«Безань здовж».
«Не витріщай очей!» гукнув мені маат, «тягни безанну», і штовхнув мене до фок машти, Я крутився як замотиличена вівця. Всюди висіли десятки линв. Котра з них безанна?
«А гой! щуре! безанну!»
«Клівер пускай!» ревів-бас шкіпера.
«Безанну. Тумане!»
Панько тільки мигнув коло мене:
«Ту що в Херсоні купили!»
Я миттю ухопив нову линву, куплену в останній пристані, і враз з Паньком почав стягати безань.
«Гаффель на гай!»*
«Гальзуй!»*
«Ахтербуліни* геть!»
Тепер скунер стояв носом прямо до вітру. Наступав поворот з бакборт на штаєрборт, легкій маневр серед брізи але тяжкий серед бурі. Величезна вітрильна жердка з одного боку судна переходила понад судном, і при повороті руля на бакборт переходила на другий бік скунера. Всі матроси стояли на своїх місцях та звивали злишні вітрила.
«Клівер повертай!»
Маат, який кермував жердкою клівера спинився на хвилину.
Я стояв під фок маштою якраз на дорозі жердки, задивлений на велитеньську хвилю, що саме надбігала. Маат, замість пождати аж грива добіжить до заду та вдарить на руль, який у найблищий мент мав повернути судно на ліво, пустив клівер, і жердка неслася на мене з заду з непогамованою скорістю. Ще хвилина і мене з поторощеними ребрами змете в море.