— Стільці конфісковано в попередників, але вони цілком безпечні, — мовив Хават. — Де Пол, сір?
— Я лишив його в нарадчій залі. Сподіваюся, він зможе трішки відпочити й розслабитися без мене.
Хават кивнув, підійшов до дверей у сусідню кімнату й зачинив їх, заглушивши галас статичних й електричних розрядів.
— Зуфіре, — сказав Лето, — мою увагу привернули імператорські та харконненівські склади прянощів.
— Мілорде?
Герцог стиснув губи.
— Склади можна знищити. — Він підняв руку, щойно Хават спробував заговорити. — Забудьте про Імператорові запаси. Насправді він лише таємно порадіє неприємностям Харконненів. Та й чи має право Барон оскаржувати знищення того, що він не може відкрито назвати своїм?
Хават похитав головою.
— У нас мало вільних людей, сір.
— Візьми когось із людей Айдаго. І, можливо, хтось із фрименів потішиться мандрівкою за межі планети. Щодо рейду на Ґ’єді Прайм, то ця диверсія має тактичні переваги, Зуфіре.
— Як скажете, мілорде, — Хават відвернувся, і Герцог побачив знервованість у поведінці старого, а тоді подумав: «Певно, він підозрює, що я не довіряю йому. Він має знати, що в мене є особисті повідомлення щодо зрадників. Найкраще — негайно погамувати його страхи».
— Зуфіре, — сказав він, — оскільки ти — один із небагатьох, кому я можу повністю довіряти, є ще одне питання, яке варто обговорити. Ми обидва знаємо, наскільки ретельно маємо стежити, щоб зрадники не просочилися в наші ряди… але в мене є два нових звіти.
Хават повернувся й уважно подивився на Герцога.
І Лето переказав почуте від Пола.
Замість того щоб викликати інтенсивну зосередженість ментата, ці новини тільки посилили знервованість Хавата.
Лето уважно поглянув на старого, а тоді мовив:
— Ти щось приховуєш, давній друже. Я мав запідозрити це, ще коли ти був таким знервованим на нараді. Які ж пекучі новини відомі тобі, що ти їх не міг сказати при всіх?
Укриті плямами від сафо губи Хавата стиснулися в сувору пряму лінію, навколо якої розходилися дрібні зморшки. Складки шкіри старого зовсім не ворухнулися, коли він промовив:
— Мілорде, я не дуже добре знаю, як до цього підступитися.
— Кожен із нас неодноразово закривав собою іншого, Зуфіре, — відказав Герцог. — Ти знаєш, що можеш розмовляти зі мною про будь-що.
Хават і далі дивився на нього, міркуючи: «Ось таким він подобається мені найбільше. Людина честі, яка заслуговує на мою вірність і службу до останнього подиху. Чому ж маю завдавати йому болю?»
— Отже? — наполягав Лето.
Хават стенув плечима.
— Це уривок запису. Ми забрали його в кур’єра Харконненів. Запис мав отримати агент на ім’я Парді. Ми маємо всі підстави вважати, що Парді стояв на чолі харконненівського підпілля. Цей запис може призвести до важких наслідків, а може закінчитися нічим. Його можна інтерпретувати по-різному.
— Що за делікатний зміст мало повідомлення?
— Уривок повідомлення, мілорде. Незавершений. Мінімічний фільм зі стандартною капсулою самознищення. Ми зупинили дію кислоти незадовго до повного видалення, тому лишився тільки цей фрагмент, який, однак, наштовхує на роздуми.
— І?
Хават потер губи:
— Там сказано: «…ето ніколи нічого не запідозрить, і, коли удару Герцогові завдасть люба рука, цього буде достатньо, щоб знищити його». Повідомлення скріплювала особиста печатка Барона. Я перевірив — вона справжня.
— Твоя підозра очевидна, — сказав Герцог ураз схололим голосом.
— Я б радше відрізав власні руки, ніж завдав вам болю, — сказав Хават. — Мілорде, що як…
— Леді Джессіка, — сказав Лето, і відчув, як злість поглинає його. — А ти не міг витягнути з цього Парді більше фактів?
— На жаль, коли ми перехопили кур’єра, Парді вже не було серед живих. А кур’єр, я певен, не знав, що везе.
— Розумію.
Лето похитав головою, міркуючи: «Яка бридка справа. У цьому не може бути ні крихти правди. Я знаю мою жінку».
— Мілорде, якщо…
— Ні! — гарикнув Герцог. — Тут помилка…
— Ми не можемо ігнорувати це, мілорде.
— Вона зі мною шістнадцять років! Було безліч нагод для… Ти ж сам вивчав і школу, й жінку!