— Я відрядив до них місію на чолі з Дунканом Айдаго, — сказав Герцог. — Дункан — людина горда й навіть безжальна, але він любить правду. Гадаю, він уразить фрименів. Якщо нам пощастить, вони оцінюватимуть нас по ньому: по Дунканові Доброчесному.
— Дунканові Доброчесному, — промовив Пол, — та Ґурні Звитяжцеві.
— Ти добре їх назвав, — погодився Герцог.
Пол замислився: «Ґурні — один із тих, про кого згадувала Превелебна Мати, розповідаючи, що основи світу тримаються на „відвазі хоробрих“».
— Ґурні казав, що сьогодні ти був вправним бійцем.
— Мені він сказав інше.
Герцог розреготався.
— Уявляю, як скупився на похвалу Ґурні. Проте він каже, що ти чітко розумієш значення, за його словами, різниці між лезом і його вістрям.
— Ґурні каже, що нема нічого вишуканого в убивстві вістрям. Смерть потрібно завдавати лезом.
— Ґурні — романтик, — прогуркотів Герцог. Розмови про вбивства з уст сина раптово засмутили його. — Я хотів би, аби тобі ніколи не довелося вбивати, але якщо виникне така потреба, роби це, як можеш — байдуже, лезом чи вістрям. — Він глянув на вікно на стелі, яке заливав дощ.
Простеживши за поглядом батька, Пол подумав про вологе небо, якого на Арракісі він ніколи не побачить, — і думка про небо перенесла його у віддаленіші простори.
— А кораблі Гільдії справді настільки великі?
Герцог поглянув на сина.
— Це ж ти вперше залишиш планету. Так, вони великі. Ми полетимо на гайлайнері, бо мандрівка буде довгою. Гайлайнер справді величезний. Усі наші фрегати та транспортери помістяться в кутку його трюму — ми будемо лишень крихітною часткою вантажу.
— І нам не можна виходити зі своїх фрегатів?
— Це частина тієї ціни, яку ми платимо за охорону Гільдії. Кораблі Харконненів можуть стояти впритул, але нам не буде чого боятись. Харконнени двічі подумають, перш ніж ризикувати своїми транспортними привілеями.
— Тоді я спостерігатиму за всім крізь наші екрани. Хочу побачити гільдієра.
— Ти цього не зробиш. Навіть їхні агенти ніколи не бачили гільдієра. Гільдія настільки ж ревно оберігає свою приватність, як і монополію. Не роби нічого, що могло б позбавити нас транспортних привілеїв, Поле.
— Гадаєш, вони ховаються, бо мутували та більше не схожі на… людей?
— Хтозна? — знизав плечима Герцог. — Цю таємницю ми навряд чи розгадаємо. У нас є нагальніші проблеми — зокрема ти.
— Я?
— Твоя мати хотіла, щоб саме я розповів тобі про це, сину. Розумієш, у тебе, можливо, є здібності ментата.
Пол витріщився на батька, на мить утративши дар мови.
— Ментат? Я? Але ж…
— Хават підтверджує це, сину. Так і є.
— Але я гадав, що тренування ментата починається з народження, і йому не можна казати про навчання, бо це може вповільнити раннє… — Юнак змовк на півслові, усі деталі його життя склалися в одну сліпучу картину. — Он як.
— Настає день, — сказав Герцог, — коли потенційний ментат має дізнатися, що відбувається. І відтоді з ним нічого не можна робити. Ментат має право обирати: продовжувати навчання чи припинити його. Деякі можуть продовжувати науку, інші ж не здатні на це. Лише потенційний ментат може точно відповісти за себе.
Пол потер підборіддя. Особливі тренування з Хаватом та матір’ю — мнемоніка, концентрування уваги, м’язовий контроль, загострення почуттів, вивчення мов і нюансів голосу — усе тепер сприймалося його розумом по-новому.
— Одного дня ти станеш Герцогом, мій сину, — промовив батько. — Герцог-ментат став би грізним суперником для своїх ворогів. Ти можеш вирішити зараз… чи тобі потрібно трохи часу?
У відповіді хлопця не було ані краплі вагань.
— Я продовжу навчання.
— Справді грізним, — пробурмотів Герцог, і Пол помітив горду усмішку на вустах батька. Вона вразила юнака: вузькі риси Герцогового обличчя обернулися на череп. Пол заплющив очі, відчуваючи, як жахне призначення прокидається в ньому. «А що, як воно й означає — стати ментатом?»
Але, коли він зосередився на цій думці, нове знання заперечило її.
7
Практика Бене Ґессерит із насаджування легенд через Міссіонарію Протектіву сягнула найбільшого розквіту завдяки перебуванню леді Джессіки на Арракісі. Уже давно хист до засівання всього відомого світу пророцькими ідеями для захисту Бене Ґессерит було визнано та оцінено, але ніколи ще ми не бачили такого бездоганного, доведеного до крайнощів поєднання людини та підготовки. Пророцькі легенди вкоренилися на Арракісі аж до поширення узвичаєних форм (включно з Превелебною Матір’ю, канто та респонду, а також усім арсеналом засобів пророцтва Шарі-а). І визнаним є той факт, що приховані можливості леді Джессіки суттєво недооцінювали.