— Крис-ніж? — запитав хтось.
— Безсумнівно, — відказав Айдаго. — Молочно-білий, ще й світиться власним, внутрішнім сяйвом.
Із внутрішньої кишені мундира він витягнув піхви зі зморшкуватим чорним руків’ям, що стирчало з них.
— Не витягуйте ножа з піхов!
Голос долинав із дверей у дальньому кінці кімнати — такий потужний і пронизливий, що змусив усіх повернути голови.
У дверному отворі стояла висока, закутана в плащ постать, яку стримували перехрещені мечі охоронців. Світло-коричнева мантія повністю закривала чоловіка — крізь отвір у каптурі виднілися тільки абсолютно сині очі — без білків.
— Нехай він увійде, — прошепотів Айдаго.
— Пропустіть чоловіка, — сказав Герцог.
Охоронці завагалися, але опустили мечі.
Чоловік притьмом забіг у кімнату й став навпроти Герцога.
— Це Стілґар, очільник січі, яку я відвідав, вождь тих, хто попередив нас про перевдягнену ватагу, — сказав Айдаго.
— Ласкаво просимо, пане, — сказав Герцог. — Чому нам не можна витягувати з піхов цього ножа?
Стілґар зиркнув на Айдаго й мовив:
— Поміж нас ти дотримувався звичаїв чистоти й честі. Тому я дозволив тобі поглянути на ніж людини, якій ти допомагав. — Він кинув погляд на решту присутніх. — Але інших я не знаю. Чи не осквернять вони шляхетної зброї?
— Я Герцог Лето, — відрекомендувався Атрід. — Чи дозволите ви мені поглянути на ваш ніж?
— Я дозволю вам заслужити право витягнути його з піхов, — сказав Стілґар, і, коли обурений гамір прокотився столом, він підняв тонку, помережану темними венами руку. — Нагадую, що цей ніж належав тому, хто допоміг вам.
У вичікувальній тиші Пол узявся розглядати чоловіка й відчув навколо нього ореол могутності. Він був керманичем — фрименським керманичем.
Чоловік, що сидів по центру навпроти Пола, буркнув:
— Хто він такий, щоб казати нам, які права ми маємо на Арракісі?
— Сказано-бо, що Герцог Лето Атрід править за згоди підданих, — сказав фримен. — Тож я маю пояснити вам, у чому справа: на того, хто бачив крис-ніж, падає особлива відповідальність. — Він кинув похмурий погляд на Айдаго, — вони стають нашими. І без нашої згоди вони не зможуть полишити Арракіс.
Галлек і ще дехто почали підводитися з розгніваними обличчями. Галлек мовив:
— Герцог Лето сам визначає, чи…
— Хвилинку, будь ласка, — сказав Лето, і м’якість його голосу стримала їх. «Ситуація не має вийти з-під контролю», — подумав він і звернувся до фримена: — Сір, я шаную і ціную особисту гідність кожного, хто шанує мою гідність. Я і справді в боргу перед вами. А я завжди повертаю свої борги. Якщо за вашим звичаєм цей ніж має лишатися в піхвах, так і буде — за моїм наказом. І якщо є інший спосіб віддати шану чоловікові, що помер заради нас, назвіть його.
Фримен поглянув на Герцога, а тоді повільно відвів каптур, демонструючи тонкий ніс і повні вуста у блискучій чорній бороді. Він повільно нахилився над краєм столу й плюнув на його відполіровану поверхню.
Коли люди за столом почали зводитися на ноги, голос Айдаго виповнив кімнату:
— Годі!
У раптовій напруженій тиші Айдаго мовив:
— Ми дякуємо тобі, Стілґаре, за дар вологи тіла твого. І приймаємо його належним чином. — Й Айдаго плюнув на стіл перед Герцогом.
А потім мовив Герцогові:
— Згадайте, наскільки цінна тут вода, сір. Це був знак поваги.
Лето сів назад на стілець, перехопив вираз Полових очей, помітив сумний усміх на синовому обличчі та відчув, як повільно зникає напруга за столом, коли людей проймало розуміння.
Фримен поглянув на Айдаго й мовив:
— Ти добре показав себе на моїй січі, Дункане Айдаго. Чи присягав ти на вірність своєму Герцогові?
— Він хоче завербувати мене, сір, — пояснив Айдаго.
— А він прийме подвійну присягу? — запитав Лето.
— Ви хочете, аби я пішов із ними, сір?
— Я хочу, аби ти сам ухвалив рішення щодо цього, — сказав Лето, але не зміг приховати напруженість у голосі.
Айдаго ретельно придивився до фримена.
— Чи приймеш ти мене на таких умовах, Стілґаре? Може настати час, коли мені треба буде повернутися на службу до свого Герцога.
— Ти добре б’єшся і зробив усе, що міг, для нашого друга, — сказав Стілґар і поглянув на Лето: — Нехай буде так: чоловік на ім’я Айдаго лишить собі крис-ніж як знак своєї вірності нам. Звісно, він має бути очищеним і пройти весь ритуал, але таке можливо. Він буде й фрименом, і солдатом Атрідів. І потім є прецедент: Лієт служить двом володарям.