Я скоро виберуся звідси, ще два роки, і я піду. Але Ґрейсі, їй до цього ще далеко, і все, що в неї є,– це я. Як же мені полагодити її життя?
Відкриваю ноутбук і забиваю в «Ґуґл» «Данні Гевен», але всі її сторінки в соціальних мережах приватні, що не притаманно людині, яка створює власну аудиторію.
Чого мені не вдається зрозуміти – чому вона була засмучена, дуже засмучена, коли її татуювання помітили.
Має ж бути між усім цим якийсь зв’язок. Щось спільне між Данні й Наомі, і єдине, що мені зараз спадає на думку, це музика. Що, як у Данні був якийсь навіжений прихильник, який напав на неї та… зробив татуювання? Я розумію, звучить як маячня, але зараз усе так звучить. Можливо, те саме трапилося й з Наомі, от тільки у нас немає навіжених фанів, а ті фани, які в нас є, одного віку зі мною, і в мене є їхній номер телефону. Окрім Ч0рного М!сяця.
Я знову заходжу в плейліст Ч0рного М!сяця в «Туніфай», думаючи, що, можливо, знайду там якийсь зв’язок, можливо, у його чи її плейлісті є пісні Данні. Я пропускаю ті списки, які збігаються зі списками Наомі, і шукаю новіші. Данні Гевен я знайти не можу, хоч на відміну від «Дзеркальця, мого дзеркальця» вона зареєстрований виконавець «Туніфай». Раптом я бачу те, від чого кров у жилах густішає й застигає.
Тут є пісня «Милого дзеркальця» «Знайди мене, доки не втратив».
Тут, під піснею, є і текст, як і до всіх пісень на «Туніфай». Найбільше мене бісить те, що цей вилупок здер саме ту пісню, яку було покладено на музику мною і яка в моєму ж таки виконанні звучала для неї в лікарні…
Тільки от це неможливо. Бо слова для цієї пісні взято із щоденника, який ми знайшли в кімнаті Наомі. Тільки двоє людей на світі знають про її існування – я та Наомі.
Тоді, напевне, Ч0рний М!сяць – її хлопець. Так воно і є. Це все пояснює. Напевне, з ним вона й утекла. Можливо, якщо мені вдасться з’ясувати, хто це, то вдасться також з’ясувати, що сталося з нею, де вона була й чому не виходила на зв’язок.
Натискаючи на пісню, я підношу телефон до вуха й чую акустичну гітару. Мелодія, дуже схожа на дібрану мною, вливається мені у вуха. Навіть при максимальній гучності гітару погано чути – запис непрофесійний, імовірно, на телефон. Коли починається вокальна частина, моє серцебиття прискорюється. Ніжний, солодкий, сумний дівчачий голос злітає й опускається, летить і прагне кудись, уплітається в звучання струн і виплітається з нього, створюючи поезію звуку.
Я знаю цей голос, бо він належить тому, кого я люблю. Бо мені знайома кожна нотка й інтонація.
Це Наомі. Жодних сумнівів.
Цей список пісень було створено двадцять другого серпня. Після того, як Наомі зникла. І раптом я нарешті все розумію.
Ч0рний М!сяць – не хлопець Наомі. То і є Наомі. Але нащо вигадане ім’я? Чому не можна було зв’язатися з нами? Принаймні сказати, де вона? А втім, якщо… я перечитую назву пісні. «Знайди мене, доки не втратив».
Фейкова сторінка Наомі – це якесь безглуздя.
Якщо тільки вона не потрапила до пастки, де – вона знала – за нею постійно спостерігають. Якщо тільки це не була відчайдушна спроба зробити все, щоби привернути нашу увагу, не привертаючи уваги.
Якщо тільки їй не було страшно. Беру телефон і набираю Аш.
– Що? – Вона відповідає після першого гудка.
– Ти не повіриш, – кажу я.
18
Не спалося. Не вдалося заснути після всього, що відбулося, ніби великий карнавальний оркестр усе ближче й ближче до мене, все гучніше й гучніше.
Всю ніч просперечалися з Аш.
– Треба повідомити поліції, – здавалося мені.
– Навіщо? – каже вона. – Для них всього лише неповнолітня втікачка, яка завантажила пісні на музичний сайт. Подумаєш. Ні, ми цього не робитимемо. Принаймні поки я не розберуся з Ч0рним М!сяцем. Якщо то була Наомі, якщо їй потрібна була допомога, вона знала б, що я її шукаю, і лишила б інші підказки.
– Якщо то була Наомі і їй була потрібна допомога, то чому вона просто не надіслала листа або повідомлення? Чи не сіла на автобус? Чому вона просто не приїхала додому?
– Ось тому ми й не розкажемо поліції, – сказала Аш. – Бо вони такі ж тупі, як і ти. Зустрінемося в школі.
І вона від’єдналася.
Відбуваються такі дивні речі, що мені здається, зовсім немає сенсу йти до школи. Натомість мені хочеться навідати Ней і запитати в неї, що сталося, – ото й усе, чого мені хочеться. Але я не можу.
Також Аш сказала мені, що Ней даватимуть заспокійливе ще принаймні дві доби, що вчора ввечері лікарі відвели Макса й Джекі в бік і сказали: «Взагалі-то ми очікували швидшого одужання, ми намагаємося не тримати пацієнта в штучній комі довше, ніж кілька днів. Що довше вона лишається в такому стані, то ймовірніше, що ушкодження мозку будуть незворотними або ж вона взагалі не одужає. Ми думаємо, вам треба приготуватися до найгіршого».