Роуз опускається на стілець, затуливши обличчя руками.
Лео відвертається й дивиться у вікно. Тільки я не відводжу очей від містера Сміта.
– Я хочу відіграти цей концерт, – кажу я. – І я гратиму.
– Лео?
– Так, – Лео киває, – я з вами.
– Роуз? – Якусь мить Роуз не рухається, а потім відкидає волосся з обличчя.
– Я це зроблю, – каже вона. – Заради Ней, а потім… не знаю.
– Дякую, – каже містер Сміт. – Роуз, і припини цей скандал навколо Редлі, добре? Скажи щось, щоб ці пристрасті вгамувались. Школі вони ну взагалі не потрібні.
Роуз зітхає і стискає губи.
– Серйозно? – Сміт суворо дивиться на неї. – Ти вища за це, Роуз. Принаймні я так думав. Ти не з тих, хто цькує інших.
На мить мені здається, що вона зараз почне сперечатися, але вона стримується і просто знизує плечима.
– Добре, – каже вона. – Але тільки через Ней і через концерт.
– Добре, тоді починайте репетицію, – каже містер Сміт, відчиняючи двері в коридор і проштовхуючись крізь купку учнів, які зібралися повитріщатися на нас у вікно класу.
– Цирк поїхав, – розлючено кидає Роуз. – Усі в сад.
– І я? – долинає з натовпу голос Лекреджа.
– Ні, чорт забирай, не ти… ти заходь, ідіоте.
Я беру палички й сідаю за барабани.
Лео бере список пісень.
– Думаю, нам треба почати з «Покидьків» – Лекредж її мало грав.
– Добре, давайте з нею розберемося. – Роуз налаштовує стійку мікрофона.
– Роуз, – кажу я. – Дякую, що не пішла.
– Іди до біса, – каже вона. – Це нічого не змінює.
«Психосоціальний»/«Сліпнот»
«Будь ласка, не йди»/ «Вайолент фамз»
«Покатайся на білому лебеді»/ «Ті-рекс»
«Дівчата люблять дівчат»/ Гейлі Кіойоко
«Через тебе я хочу померти»/ «Претті реклесс»
«Смерть Бечелора»/ «Пенік! Ет зе діско»
«Дух юності»/ «Нірвана»
«Язичники»/ «Твенті ван пайлотс»
27
Після закінчення репетиції я вислизнула зі школи й попрямувала до лікарні. Ще дві години цього лайна – останнє, що мені зараз потрібно.
Аш сидить у коридорі біля палати Наомі, у навушниках, перед відкритим лептопом.
Усередині біля ліжка Наомі сидять Джекі та Макс. Джекі тримає Наомі за руку, а Макс тримає за руку Джекі, і вони сидять у тиші, спостерігаючи за тим, як підіймаються та опускаються груди їхньої доньки.
Сідаю поряд із Аш, стукаючи пальцем їй по плечу, і вона відсуває навушники, дивлячись на мене. Її зазвичай пряме, як солома, волосся сплуталося і скуйовдилося.
– Є новини? – питаю.
– Після вихідних її почнуть виводити зі штучної коми, – каже Аш. – Кажуть, що набряк зійшов, кровотечі немає, інші пошкодження гояться, тож час подивитися, що буде, коли вона прокинеться. Чи зможе вона дихати самостійно… чи зможе говорити, от. Такі справи.
– Чорт. Це складно. – Досі видається неможливим, навіть після кількох останніх днів, навіть після годин, проведених біля її ліжка, що все це насправді. Я не можу уявити, що, коли вона прокинеться, з нею щось може бути не так чи що вона взагалі не прокинеться.
– В якомусь сенсі… – Аш відводить очі від екрана комп’ютера. – В якомусь сенсі, можливо, було би краще, щоб вона залишилася в такому стані назавжди, принаймні так у нас є надія.
– Невесело, – кажу я.
– Як у мене на душі. – Аш зітхає, і я теж зітхаю з солідарності. Насправді я дуже хочу піти й посидіти з Наомі, просто трохи побути з нею, але не хочу тривожити мовчазної варти в її палаті.
Цікаво, чи бачить вона сни, чи відчуває дотики мами й тата? Чи знає вона, що вони там? Сподіваюся, що знає, бо лишатися в клітці своєї свідомості разом з усіма своїми таємницями, напевне, дуже страшно та самотньо.
– Твій тато заковтнув приманку з мого листа сьогодні вранці, – каже Аш, і ще одна невесела думка повертається до мене. – Цих старих так просто обхитрити.
– Ти проглянула його комп?
Аш киває.
– Так, все продивилася, ти знаєш, що там є твої дитячі фотки? Скажу тобі, ти була потворним немовлям, як усі руді.
– Аш, от кепкувати з мене сьогодні не треба.
Вона ледве помітно посміхається кутиком рота.
– Редлі, твій батько – хороша людина. Кращий за більшість. Окрім того, що він зраджує твою маму з іншими жінками, загалом він надійний і вартий довіри.