Я оглядаю решту команди – всі вони більші та страшніші за мене, а що найважливіше – всі вони раптом дивляться на мене так, ніби я мала худорлява руда комашка, яку вони можуть розчавити одним рухом.
– Грьобане лайно. – Аарон хапає Лео за руку й тягне геть від решти. Я йду за Лео, вирішивши приклеїтися до нього на суперклей і не відставати.
– Чого воно тут, ти сказав йому, куди ми йдемо? – він аж ричить, і коли я бачу його зблизька, я розумію, чому Лео нервується. Він не в собі. Обдовбаний по саме нікуди, і це видно з його перекошеного обличчя. Навколо його рота краплі слини, а зіниці, великі та чорні, позбавили очі їхнього забарвлення. Він майже як зомбі. Дуже розлючений зомбі.
– Що??? Ні, – кажу я, випадаючи на мороз. – Що ти робиш? У вас тут якась вечірка? Лео, а чому ти не сказав мені, що у вас вечірка, недобре з твого боку, чувак, недобре. А де вона буде? А можна з вами? А, і до речі, я не «воно», я «вона».
Моя гіпотеза полягала в тому, що більше роздратування я викликатиму, що гірше підриватиму їхні плани і що важче буде зі мною взаємодіяти, то більше шансів, що Аарон просто відпустить Лео, щоб спекатися мене.
Але ні, гіпотеза не спрацювала.
– Слухай ти, Дещо, – Аарон підходить ближче до мене. Так близько, що я бачу обідок райдужки навколо його зіниць, піт, який виділяють його пори, відчуваю гнилий запах його дихання. Так близько, що серце калатає в грудях і мені хочеться бути деінде, будь де, аби не тут. – Якщо ти прийшло, то лишишся тут. Будеш зі мною до кінця, а потім, якщо хоч щось хоч комусь розповіси, я познайомлю тебе зі своїм другом.
Він говорить, як усі розбійники в мильних операх, і я посміялася б, якби не той факт, що йому не доводиться робити майже нічого, щоб я помітила пістолет у кишені його спортивних штанів. Цей шматок металу робить усе, що відбувається, дуже реальним.
Я киваю.
– А тепер не заважай.
Він повертається до інших, а Лео тягне мене під міст, якнайдалі від решти, хитаючи головою.
– Ти що собі думала? – роздратовано питає він. – Я ж казав тобі не приходити. Тепер нам обом глина, Редлі.
– Взагалі-то, ти не казав не приходити, а я намагаюся допомогти, – кажу я. – Ясна річ, що я мушу допомогти. Що тут відбувається? На що вони чекають? Бо вони не надто непомітні, чесно.
– Бачиш, отам більярдна? – Лео вказує на знак через дорогу, і я бачу занедбаний бар чи щось таке зі значком більярдного трикутника, наповненого кулями. – Вони чекають, коли той чувак вийде звідти. А тоді… тоді я не знаю, Редлі. Дивися, коли все почнеться, просто тікай, добре? Просто драпай геть.
– Давай зі мною, – підбиваю його. – Не можу. Аарон мене вб’є.
І ця обіцянка не просто фігура мовлення. Аарон отримує повідомлення, і раптом увесь гурт нашорошується, готуючись до того, що буде далі, як зграя вовків на полюванні.
– Так, це воно. – Погляд Аарона приклеюється до решти. – Приготуйтеся.
Ніхто не звертає уваги на звичний міський шум, аж тут ми чуємо сирени з протилежного боку вулиці, і я бачу, що автівки притискаються до узбіччя, пропускаючи пожежні машини. Дві штуки. Вони зупиняються біля більярдної, і всередину влітає команда пожежників.
– Що за… нафіг? – Плечі Аарона опускаються, він хитає головою. – Що за чортівня взагалі? Навмисне не придумаєш!
Напруга і агресія, які тримали банду вкупі, повільно спадають, поки вони спостерігають, поступово усвідомлюючи, що їхній план провалився, за тим, як люди вихлюпуються з більярдного клубу на вулицю.
– Ну і нахуй. – Аарон повертається до нас. – Класти я на це хотів. Є щось?
– У мене трохи є, – долинає голос.
– Ну то нахуяримось, – каже Аарон і отак просто йде собі геть, а його поплічники за ним. Але для мене має значення лише одне – вони йдуть геть від нас.
Три або чотири удари серця, і я видихаю.
– Що це було? – дивлюся на Лео.
– Які взагалі були шанси, що таке станеться саме в цю мить? – питає він.
– Досить великі, якщо хтось телефонує пожежникам, щоб урятувати ваші дупи, – каже Аш, раптом опиняючись поряд.
– Це ти зробила? – сміюся, в ейфорії від полегшення. – Аш, ти геній! Ти щойно врятувала нас від банди озброєних ґанґстерів.
– Ну, так. – Вона знизує плечима. – Хтось же має подбати про вас усіх. Ви будете потрібні Ней, коли вона отямиться. І взагалі, це було нескладно. Після нашої розмови я дісталася до «Брикстона» і знайшла тебе. Оцінивши ситуацію – вибач Лео, але твій брат і його гамадрили вміють маскуватися десь як ядерна бомба, – я викликала рятівників. Не поліцію, бо це був би донос. Пожежників. Я перевірила, чи немає поряд значних пожеж, бо інакше довелося б вигадувати щось інше. Брехати про закладену бомбу, абощо.