— Можливо, вона й була його дружиною, — сказав священик, та цього разу його рівний голос звучав так, що його співрозмовник схопився на ноги і перехилився через стіл.
— Ми говорили, — промовив Джервіс тихо і нетерпляче, — що перша дружина могла ревнувати його до другої.
— Hi, — заперечив Бравн. — Вона могла ревнувати до італійки або, скажімо, до леді Міріям. Але до другої дружини вона не ревнувала.
— Чому?
— Тому що другої не було, — сказав отець Бравн. — Мандевіль — не двоєженець. Він, як на мене, винятково моногамний чоловік. Його дружина перебувала в його товаристві часто, я навіть сказав би, занадто часто — так, що ви по своїй широті душевній вирішили, ніби це інша. Та я не можу зрозуміти, як вона зуміла бути з ним тої фатальної миті. Вона ж весь час перебувала на сцені, адже грала одну з головних ролей.
— Невже ви серйозно думаєте, — вигукнув Джервіс, — що та незнайомка — місіс Мандевіль?
Та відповіді не було. Отець Бравн дивився в далечінь безглуздим, майже ідіотським поглядом. Він завжди здавався ідіотом, коли його розум працював особливо напружено.
— Який жах, — сказав він. — Ця справа, здається, найважча з усіх. Але я повинен довести її до кінця… Будьте ласкаві, підіть до місіс Мандевіль і запитайте її, чи не можу я поговорити з нею віч-на-віч.
— Будь ласка! — сказав Джервіс і попрямував до виходу… — Але що з вами?
— Ах, та я просто останній дурень, — відповів отець Бравн. — Це часто буває в нашій юдолі сліз. Я такий дурень, що забув, яку п’єсу вони репетирують.
Він неспокійно крокував по кімнаті, поки не повернувся Джервіс.
— Її ніде нема, — сказав він. — І ніхто її не бачив.
— Нормана Найта, напевно, також ніхто не бачив? — сухо запитав отець Бравн. — Що ж, мені вдалося уникнути найважчої в моєму житті розмови. Я мало не злякався цієї жінки. Але й вона мене злякалася — злякалася якихось моїх слів або вирішила, що я щось побачив… Найт увесь час благав її втекти з ним. Ну ось, вона втекла, тепер мені шкода його від щирого серця.
— Його? — перепитав Джервіс.
— Не так вже приємно втікати з убивцею, — безпристрасно сказав його друг. — А вона набагато гірша, ніж убивця.
— Хто ж може бути гірший за вбивцю?
— Егоїст, — сказав отець Бравн. — Вона з тих, хто дивиться у дзеркало, перш ніж поглянути у вікно, а це найбільше паскудство, на яке здатна людина. Що ж, дзеркало принесло їй нещастя саме тому, що не було розбите.
— Я нічого не розумію, — сказав Джервіс. — Усі гадали, що в неї найвищі ідеали, що вона в духовному плані набагато вища за нас.
— Вона й сама так думала, — сказав отець Бравн. — Й уміла всіх переконати в цьому. Можливо, я не помилився щодо неї тільки тому, що мало її знав. Я зрозумів, хто вона насправді, за перші п’ять хвилин.
— Та що ви! — вигукнув Джервіс. — 3 італійкою вона поводилася бездоганно.
— Її поведінка завжди була бездоганна, — сказав Бравн. — У вашому театрі мені всі розповідали, яка в неї тонка вдача, яка вона делікатна і як вона в духовному плані вища за бідолаху Мандевіля. Але всі ці тонкощі і делікатності зводилися врешті-решт до того, що вона — леді, а він — не джентльмен. Знаєте, я не впевнений у тому, що в рай пускають саме за цією ознакою.
Що стосується решти, — продовжував він з ще більшим запалом, — я з перших її слів зрозумів, що вона обійшлася не зовсім чесно з бідною італійкою, незважаючи на всю свою витонченість і холодну великодушність. Про це я теж здогадався, коли дізнався, що ви ставите «Школу лихослів’я».
— Не поспішайте так! — розгублено сказав Джервіс. — Хіба має значення, яку ставлять п’єсу?
— Так, має, — відповів отець Бравн. — Вона сказала, що віддала італійці роль прекрасної героїні, а сама задовольнилася роллю літньої матрони. Усе це було б правильно у будь-якій п’єсі, але не в цій. Її слова могли означати одне: італійці вона дала роль Марії. Хіба ж це роль? А скромна і непомітна матрона — це ж леді Тизл! Лише її і захоче грати кожна акторка. Якщо італійка справді «зірка» і їй обіцяли першокласну роль, у неї були всі підстави казитися. Взагалі італійці надаремно не казяться. Римляни — люди логічні й не божеволіють без причини. Ця деталь ясно продемонструвала мені хвалену великодушність місіс Мандевіль. І ще одне. Вас розсмішило, коли я сказав, що похмурий вигляд місіс Сендс дає мені матеріял для характеристики, однак не для характеристики самої місіс Сендс. Так воно і є. Якщо ви хочете пізнати жінку, не придивляйтеся до неї — вона може виявитися занадто розумною для вас. Не придивляйтеся до чоловіків, що оточують її, — вони можуть бачити її по-своєму. Придивіться до жінки, яка завжди поряд з нею, найкраще — до її підлеглої. У цьому дзеркалі ви й побачите її справжнє обличчя. А особа, що знайшла своє відображення в місіс Сендс, була відразлива. Що ж іще я побачив? Усі казали мені, що бідний Мандевіль — нікчема. Однак це завжди означало, що він не вартий своєї дружини, і я впевнений, такий поголос посередньо йшов від неї. Однак і він — не на її користь. Судячи з того, що розповідали ваші актори, вона кожному розповідала про свою інтелектуальну самотність. Ви самі сказали, що вона ніколи не скаржиться, і зразу ж навели її слова про те, як мовчання зміцнює її душу. Ось воно! Цей стиль ні з чим не сплутаєш. Ті, хто скаржиться, — лиш звичайні, хороші, докучливі люди; я нічого проти них не маю. Але ті, хто скаржаться, що ніколи не скаржаться, — це чортзна-що! Так-так, саме чорт. Хіба ці хвастощі у своїй стійкості не становлять саму суть байронівського культу сатани? Усе це я чув. Проте я ніколи не чув, щоб вона поскаржилася на щось конкретне. Ніхто ніколи не казав, що її чоловік п’є, або б’є її, або не дає їй грошей, або ж невірний їй, якщо не брати до уваги чуток про таємничу відвідувачку. Натомість саме вона мелодраматично гризла його монологами в його власному кабінеті. І ось коли побачиш факти, а не ту атмосферу мучеництва, яку вона сама навколо себе створила, тоді все виглядає зовсім інакше. Аби їй догодити, Мандевіль припинив ставити пантоміми, що приносили йому дохід. Щоб їй догодити, він почав витрачати гроші на класику. Вона розпоряджалася на сцені, як хотіла. Вона зажадала п’єсу Шеридана — її поставили. Їй захотілося зіграти леді Тизл — їй дали цю роль. Їй прийшло в голову влаштувати в ту саму годину репетицію без костюмів — і репетицію влаштували. Зверніть увагу на те, що вона цього захотіла.