— Але до чого ви ведете, який сенс цього вашого монологу? — запитав актор, здивований, що його небагатослівний друг говорить так довго. — Ми заглибилися в психологію і забули про вбивство. Вона втекла з Найтом; вона обдурила Рендола; вона обдурила, припустимо, і мене. Однак вона не могла вбити свого чоловіка. Все сходиться на тому, що вона була на сцені. Можливо, вона — погана людина, але ж не відьма.
— Ну, в мене залишається все менше сумнівів, — посміхнувся отець Бравн. — Але тут і не треба дару прозорливости. Тепер я знаю, що вона зробила. Все дуже просто.
— Звідки ж ви можете знати? — запитав Джервіс, здивовано дивлячись на нього.
— Тому що репетирували «Школу лихослів’я», — відповів отець Бравн, — і саме четвертий акт. Я дозволю собі ще раз вам нагадати, що вона розставляла декорації і меблі на сцені, як їй подобалося. І ще я нагадаю вам, що сцена вашого театру спеціально пристосована для постановки пантомім — тут мають бути люки і запасні виходи. Ви стверджуєте, і свідки можуть підтвердити, що всі актори були на сцені. Та я нагадаю вам, що в цій сценці одна з дійових осіб перебуває на сцені, але ніхто її не бачить. Одна людина формально на сцені, але фактично може піти. Пам’ятаєте той момент, коли леді Тизл ховається за екран? Ось воно, алібі місіс Мандевіль.
Запанувала мовчанка… Потім актор сказав:
— Ви припускаєте, що вона через люк спустилася в його кабінет?
— Якось же вона туди потрапила, найімовірніше — саме так. Це ще більшою мірою ймовірно, тому що вона навмисно влаштувала репетицію без костюмів. Нелегко прослизнути в люк у криноліні вісімнадцятого століття. Є й інші складнощі, але все можна пояснити.
— А я одного не можу пояснити! — сказав Джервіс і мало не зі стогоном опустив голову на руки. — Просто не можу повірити, що ця світла, спокійна жінка могла такою мірою втратити, як то кажуть, владу над своєю плоттю, не кажучи вже про душу. Чи були в неї вагомі причини? Вона дуже сильно любила Найта?
— Сподіваюся, — відповів Бравн. — Це було б для неї єдиним виправданням. Та, на жаль, я в цьому сильно сумніваюся. Вона хотіла позбутися чоловіка — відсталого провінційного ділка, до того ж не дуже успішного. Вона мріяла стати блискучою дружиною блискучого актора. Та скандалу вона боялася і не бажала брати участь у життєвій школі лихослів’я. На втечу вона зважилася б тільки в крайньому разі. Її опанувала не людська пристрасть, а якесь диявольське поклоніння перед умовностями. Вона постійно зводила чоловіка, вимагала, щоб він розвівся з нею і взагалі пропав з її життя. Він відмовився — і вона звела з ним рахунки. І ще одну річ я хочу вам нагадати. Кажуть, що у цих надлюдей особливо високе мистецтво, філософський театр і таке інше. Та згадайте, яка їх філософія, майже вся! Яку нісенітницю вони видають за піднесені думки! «Прагнення влади», «право сильного»… Нісенітниця і дурниця, які страшні тим, що вони можуть спокусити недосвідченого!