Та виглядав він змученим, його очі глибоко запали, що не в’язалося з високим ростом та романтичною шевелюрою — усе це накладало на його образ зловісну печать. Втім, отець Бравн доброзичливо посміхнувся до нього, а потім сказав — уже серйозно:
— Як важко з усім цим дати собі раду!
— А міс Грей ще важче, — похмуро відповідав молодий чоловік. — Не бачу причин приховувати, що саме це найбільше і пригнічує мене, хай і заручена вона з Делмоном… Ви вражені?
Отець Бравн, виглядало, не був особливо вражений, однак і лице його було невиразним. Він лише м’яко зауважив:
— Ми всі, природно, поділяємо її тривогу. А чи немає у вас новин або ж власних міркувань щодо цієї історії?
— Новин, властиво, жодних, — відповів Сміт, — принаймні із зовнішнього світу. А міркування… — Він зам’явся і пригнічено замовк.
— Я дуже радо вислухаю ваші міркування, — твердо сказав священик і насупив брови, через що його глибоко посаджені очі заховалися в тінь.
— Що ж, хай буде по-вашому, — після нетривалої мовчанки сказав молодий чоловік. — Все одно комусь доведеться розповісти, а вам, мені здається, можна довіритися.
— Ви знаєте, що сталося з сером Артуром? — запитав отець Бравн так спокійно, неначе йшлося про щось буденне.
— Так, — жорстко відповів секретар. — Гадаю, що знаю…
— Дивовижний ранок! — перебив його зовсім поряд приємний голос. — Який дивовижний ранок і яка сумна розмова!
Секретар сіпнувся так, немовби його підстрелили, а на стежину, яскраво освітлену високим сонцем, лягла велика тінь доктора Ебота. Він ще був у халаті; його розкішний східний халат, увесь у барвистих квітах і драконах, був схожий на пишну клумбу, вирощену під пекучим сонцем тропіків. На ногах у нього було широке кімнатне взуття без каблуків, тому він і підійшов до них геть нечутно. Така легка, немов повітряна, з’ява ніяк не в’язалася з його зовнішністю, бо він був дуже великим, огрядним чоловіком; його енергійне й доброзичливе обличчя покривала густа засмага й облямовували старомодні густі сиві бакенбарди, а патріярхальну голову прикрашала розкішна сива хвиляста шевелюра. Довгі очі-шпаринки здавалися сонними, та такій літній людині і справді було ще рано вставати. Втім, виглядав він водночас і пошарпаним, і загартованим, немов старий фермер або капітан корабля, якому не раз доводилося протистояти суворим вітрам. Серед гостей він був єдиним старим другом і ровесником сквайра.
— Випадок унікальний, — сказав він, хитаючи головою. — Ці сільські будиночки, як лялькові, усе наскрізь видно з усіх боків; там нікого не заховаєш, навіть якщо захочеш. Та ніхто й не хотів, я упевнений. Ми з Делмоном учора там розслідували справу. Це зазвичай тихі старі жінки — такі й мухи не скривдять. Майже всі чоловіки зараз у полі, залишився тільки м’ясник, та бачили, як Артур від нього вийшов. А на березі ріки дорогою сюди нічого не могло статися, я сидів там з вудкою весь день.
Тут він глянув на Сміта, і в його примружених очах, до цього немовби сонних, промайнуло лукавство.
— Адже ви з Делмоном можете підтвердити, — додав він, — що бачили мене там і коли йшли туди, і коли поверталися?
— Так, — коротко відповів Сміт, якого, мабуть, нетерпець брав продовжити перервану бесіду.
— Єдине, що спадає мені на думку… — неквапливо продовжив було доктор, але тут його також перервали. Через зелений лужок, поміж веселими квітковими клумбами, крокував чоловік, водночас міцний і легкий у рухах, — це був Джон Делмон; у руках він тримав папірець. Акуратно одягнений, зі смаглявим і квадратним, як у Наполеона, обличчям та з дуже сумними очима, такими сумними, що здавалися майже мертвими, він був ще доволі молодий, лиш тільки чорне волосся передчасно посивіло на скронях.
— Отримав телеграму з поліції, — сказав він. — Учора я телеграфував туди ввечері, вони повідомляють, що негайно пришлють людину. Не підкажете, докторе Еботе, кого ще слід було б повідомити? Можливо, родичів або ще когось?
— Так, звичайно, у нього є племінник, Вернон Водрі, — відповів старий. — Ходімо, я дам вам адресу і ще дещо розповім про нього.
Доктор Ебот і Делмон попрямували до будинку, і коли вони відійшли доволі далеко, отець Бравн, ніби їх і не переривали, заохотив співрозмовника: