Уже два дні Джек, сповнений гордості, ходив із тими грішми в кишені. І справді, золоті монети надавали його ході поважності, а його самого сповнювали радістю, легкістю і впевненістю в собі. Він тішився думкою, що нарешті матиме новий чистий одяг, а не саму лише вицвілу від численного прання блузу. Щоб купити обнови, потрібно було їхати до Нанта, і Джек нетерпляче чекав наступної неділі. Поїздка до Нанта! Та це майже таке саме свято, як і нова одежа! А найбільше його розчулювала думка про те, що всіма тими радощами він завдячує матері. Одне тільки його непокоїло: який вибрати подарунок для Зінаїди. Що можна дарувати дівчині, яка виходить заміж? Чим би її потішити? Як угадати, чого їй бракує в лавині біжутерії і прикрас, що сиплються нареченим як прощальне вітання їх безтурботній, веселій юності? Якби подивитися, що вона вже має... Якраз про це й думав Джек, повертаючись якось узимку після роботи у Рудиків дім. Того вечора було дуже темно. Біля дому він зіткнувся з якимось чоловіком, що тікав попід стінами.
– Це ви, Белізер?
Відповіді не було, але, відчинивши двері, учень побачив, що не помилився, – під будинком пробіг Белізер. У сінях стояла Клариса; її коси розкуйовдив вітер, обличчя поблідло від холоду, але вона була така занепокоєна, що, навіть не помічаючи Джека, читала далі щойно отриманого листа, підставляючи його під вузенький промінчик світла, яке падало з кімнати. Очевидно, в тому листі повідомлялося про щось надзвичайне. І тоді Джек згадав, що вдень у цеху розповідали, ніби Нантець програв у Сен-Назері велику суму механікам з англійського пароплава, який нещодавно прибув із Калькутти. Всі думали та гадали, як то він виплутається ще й цього разу і чи не зламає він собі карк. Очевидно, саме про це і йшлося в листі – варто було лише глянути, як схвилювалася Клариса. В залі були тільки Зінаїда та Манжен. Дядько Рудик ще зранку поїхав до Шатобріана, де зберігалися доччині папери, і мав повернутися лише наступного дня; проте це не завадило вродливому бригадирові приїхати в Ендре повечеряти і побачитися з нареченою, що не могло кинути тіні на Зінаїду, бо в домі лишалась Рудикова дружина. До того ж цей бригадир був дуже спокійний з виду, не викликав побоювань і цілком заслуговував на своє надійне і заспокійливе звання – наречений. Розвалившись у зручному кріслі літнього майстра і простягнувши ноги до решітки каміна, він з поважним виглядом розповідав Зінаїді про митницькі тарифи, про те, як платять мито, провозячи через нантський порт насіння олійних культур, індиго та тріскову ікру, а зачесана мачухою Зінаїда, у святковій сукні, розпашіла, затягнута у корсет, кінчала накривати на стіл.
Здавалося б, чому тут дивуватися, чим тут захоплюватися? Але кохання – такий чарівник, що Зінаїда аж умлівала від захоплення кожною цифрою і завмирала з прибором у руках, до глибини душі схвильована детальними відомостями про склади та митницькі тарифи, які звучали для неї, мов музика. Повернення учня потурбувало закоханих, що настроїлися на лад своїх майбутніх домашніх розмов.
– О Боже мій, ось і Джек. Сьогодні він припізнився А суп іще не готовий. Збігай до льоху, мій друже Джеку! А де ж це поділася мати? Мамо!..
До кімнати зайшла все ще дуже бліда Клариса. Проте вона трохи вже заспокоїлась, пригладила волосся і струсила з плаття крупинки снігу.
«Бідна жінка», – думав Джек, дивлячись на неї. А Клариса змушувала себе їсти, розмовляти, усміхатися, тільки раз у раз пила великими склянками воду, ніби гамуючи хвилювання, яке грудкою підступало до горла. Зінаїда нічого не помічала. Через радісне збудження їй нічого не хотілося їсти, і вона не спускала очей із бригадирової тарілки та зачаровано дивилася на те, з яким величним спокоєм він поглинав усе, що йому накладали, ні на хвилину не припиняючи розповідей про порівняльні тарифи на сало і смалець. Той Манжен був живим утіленням митниці. Балакун, що старанно підбирав вислови, він говорив повільно, розмірено, але їв ще повільніше: він не посилав до рота жодного шматочка хліба, не роздивившись його на світло, не дослідивши, не покрутивши його на всі боки; не випивав жодної склянки вина, не піднісши її до світла .лампи й не покуштувавши перше, ніж пити, ніби боявся якихось підступів і був готовий затримати на кордоні свого; рота контрабандний напій або заборонені для перевезення харчові продукти. Отож, коли він приходив у гості, вечері не мали кінця. Але того вечора Клариса ледве стримувалася. Вона схоплювалась, підходила до вікна і прислухалася, як порощить об шибки крупа, потім знову поверталася до столу.