– Ви помиляєтесь, лікарю, – роздратовано заявив д'Аржантон. – Я знаю його краще, ніж будь-хто інший. Я давав йому завдання, намагався його вчити. Він здатний лише до фізичної праці, його, здібностей вистачає лише на таку працю і ні на яку іншу. І саме тоді, коли я даю йому змогу розвинути оті його здібності, коли я вкладаю в його руки чудовий фах, цей великий пан замість дякувати мені біжить скаржитись, шукає покровителів за межами свого дому, серед сторонніх!
Джек спробував заперечувати. Але лікар позбавив його марних принизливих виправдань.
– Він прийшов до мене не скаржитись. Він лише повідомив про вашу ухвалу. І я сказав йому те, що повторюю зараз у вашій присутності: «Джеку, дитино моя, не піддавайся. Кинься на шию своїм батькам – матері, яка тебе любить, її чоловікові, який мусить тебе любити з любові до матері. Благай їх, заклинай їх! Запитай, що ти їм заподіяв, чому вони хочуть утоптати тебе у землю, поставити тебе нижче себе?»
– Лікарю, – загорлав Лабассендр, грюкнувши кулаком, аж захитався стіл. – Робітниче знаряддя не принижує, а облагороджує. Робітниче знаряддя відродить світ! У десять років Ісус Христос умів працювати рубанком.
– А й справді так, – пробелькотіла Шарлотта, миттю уявивши, як її Джек, вбраний, наче маленький Ісус, іде з маленьким рубанком у процесії на свято Тіла господнього.
– Не дозволяйте задурманювати собі голову всякими нісенітницями, пані! – закричав доведений до відчаю лікар. – Якщо ви дозволите зробити з вашого сина робітника, ви навіки віддалите його від себе! Він залишиться ближчим вам, ближчим вашому серцю, навіть коли ви пошлете його на край світу, бо залишаться цілими узи, для яких не страшна відстань і які неминуче рвуться навіки, коли виникає соціальна нерівність. Ось побачите! Ви самі побачите! Настане день, і ви червонітимете за нього, ви вважатимете, що у нього зашкарублі руки, груба мова, зовсім не такі, як у вас, почуття, настане день, коли він триматиметься з вами, його матір'ю, як із чужою йому жінкою, що стоїть на щабель вище, і тоді він буде не лише приниженим, а й пропащим у ваших очах.
Джек, забившись у куток біля буфета, досі уважно слухав, не кажучи й слова, але уявивши, що між ним і матір'ю можливе таке відчуження, він раптом розхвилювався.
Він ступив на середину кімнати і рішуче сказав:
– Я не хочу бути робітником!
– О, Джеку!.. – майже непритомніючи прошепотіла Шарлотта.
Тепер заговорив д'Аржантон:
– Он як, то ти не хочеш бути робітником?! Ви таке бачили? Заманеться панові, він погодиться, не заманеться – не погодиться, хоч би що я там вирішив! Он як! Ти не хочеш бути робітником! А їсти ти хочеш, правда? І одягатися хочеш, і спати, й гуляти! Так от: я тобі заявляю, що ти мені остогид, прокляте шмаркля, паразит! І якщо тобі не хочеться працювати, то мені не хочеться, щоб ти й далі шив мене в дурні!
Несподівано він замовк і, вгамувавши шалену лють, звичним холодним тоном промовив:
– Ідіть у свою кімнату. Я подумаю, що робити.
– Я скажу, що вам робити, дорогий д'Аржантоне...
Але Джек не почув кінця фрази пана Ріваля – д'Аржантон жестом вигнав хлопця з кімнати.
У Джекову кімнату долинав гомін бурхливої суперечки, як з далини долинають окремі звуки оркестру. Він розрізняв голоси, пізнавав їх усі, але вони одні одних перебивали, заглушали й зливалися у невиразний і лункий гамір, із якого виривалися тільки окремі уривки фраз:
– Ви брехали!
– Панове!.. Панове!..
– Життя – не роман!
– Священна блуза!.. Беу! Беу!
І нарешті уже з дверей прогримів голос старого Ріваля:
– Хай мене повісять, коли моя нога ще раз переступить поріг вашого дому!
Хряснули двері, і в їдальні запала глибока тиша, яку порушувало лише похапливе цокання приборів.
Вони обідали.
«Ви хочете втоптати його у землю, поставити його нижче себе». Хлопчикові закарбувалися в пам'ять ці слова, і в душі він відчував, що саме таким був намір його ворога.
Та ні, тисячу разів ні! Він не хоче бути робітником!
Відчинилися двері. Зайшла мати.
Вона довго плакала, плакала справжніми сльозами, тими сльозами, від яких лишаються маленькі зморшки. Вперше на гарненькому обличчі цієї жінки проступили риси зболеної, змученої матері.