Коли він приїхав до Цинциннаті, ішов великий сніг. Вітер шпурляв в обличчя колючі пластівці. Сніг приглушав звичний гомін вулиці. На вокзалі Лестера зустріла Емі. Вона зраділа йому, незважаючи на їхні суперечки в минулому. З усіх сестер вона була найбільш терпимою. Лестер обійняв її й поцілував.
— Як розумно ти зробила, що зустріла мене, Емі, — сказав він. — Неначе минулі часи повернулись. Ну, як наші? Мабуть, усі з’їхалися. Бідний тато, настала і його година. Але він прожив велике, повне життя. Напевно він був задоволений з того, що встиг стільки зробити.
— Так, — сказала Емі, — але після смерті матері він дуже сумував.
Вони їхали з вокзалу, дружньо розмовляючи й згадуючи минуле. В старому домі вже зібралися всі родичі — близькі й далекі. Лестер обмінявся з ними звичайними словами співчуття, але сам весь час думав про те, що батько його прожив довгий вік. Він досягнув своєї мети і помер — подібно до того, як достигле яблуко падає на землю. Вигляд батька, що лежав у чорній труні, посеред величезної вітальні, викликав у Лестера давно забуте почуття дитячої любові. Він навіть посміхнувся, дивлячись на рішуче, з виразними рисами, обличчя, яке немов свідчило про відчуття виконаного обов’язку.
— Добрий був чоловік, — сказав він Роберту, який стояв поруч з ним. — Іншого такого не зустрінеш.
— Правду кажеш, — урочисто підтвердив Роберт.
Після похорону було вирішено, не відкладаючи, прочитати духівницю. Чоловік Луїзи поспішав додому, в Буффало, Лестер — у Чикаго. І наступного дня родичі зібралися в юридичній конторі «Найт, Кітлі і О’Брайєн», яка керувала справами старого Кейна.
Лестер їхав на ці збори, впевнений, що батько не міг обійти його в своїй духівниці. Їхня остання розмова відбулася зовсім недавно; він сказав батькові, що йому потрібний строк, щоб все як слід обміркувати, і батько дав йому цей строк. Батько завжди любив його і підтримував у всьому, крім його зв’язку з Дженні. Ділова кмітливість Лестера принесла не мало користі фірмі. Він упевнено відчував, що у батька не було підстав поставитись до нього гірше, ніж до інших дітей.
М-р О’Брайєн — товстенький метушливий чоловічок — сердечно потискував руку всім спадкоємцям і правонаступникам, які прибували до нього в контору. Він двадцять років був особистим повіреним Арчібалда Кейна. Він знав усі його симпатії та антипатії, всі його примхи і вважав себе по відношенню до нього чимсь подібним до сповідника. І він любив його дітей, особливо Лестера.
— Ну от, здається, всі зібралися, — сказав він, дістаючи з кишені великі окуляри в роговій оправі і заклопотано оглядаючи присутніх. — Дуже добре. Можна приступити до справи. Я прочитаю вам духівницю без будь-яких вступів та передмов.
Він взяв зі столу великий аркуш паперу, відкашлявся й почав читати.
Документ був складений не зовсім звичайно: спочатку перелічувалися дрібні суми, заповідані старим службовцям, домашнім слугам і друзям; потім — посмертні дарунки різним установам, і нарешті — спадщина, яка залишалась найближчим родичам, починаючи з дочок. Імоджін, як люблячій і відданій дочці, було відписано шосту частину капіталу, вкладеного в фабрику, і шосту частину решти майна небіжчика, яке складало біля восьмисот тисяч доларів. Рівно стільки ж одержали Емі та Луїза. Онукам після досягнення повноліття припадали невеликі дарунки за добру поведінку. Далі мовилося про Роберта й Лестера.
«З огляду на деякі ускладнення, що виявилися в справах мого сина Лестера, я вважаю своїм обов’язком дати особливі вказівки, якими належить керуватися при розподілі решти мого майна, а саме: одну четверту частину капіталу «Промислової компанії Кейн» і одну четверту іншого мого майна, рухомого й нерухомого, готівкою, акціями й цінними паперами я заповідаю моєму улюбленому синові Роберту в нагороду за неухильне виконання ним свого обов’язку, а однією четвертою частиною капіталу «Промислової компанії Кейн» і однією четвертою частиною іншого майна, рухомого й нерухомого, готівкою, акціями і цінними паперами, я заповідую йому керувати на користь брата його Лестера, до того часу, коли будуть виконані зазначені нижче умови. І я бажаю й вимагаю, щоб усі мої діти допомагали йому в керівництві «Промисловою компанією Кейн» та іншими дорученими йому капіталами до того часу, поки він сам не побажає скласти з себе таке керівництво чи не вкаже іншого, кращого способу здійснити його».