Росс був у нестямі від люті. Швидко оцінивши обстановку, він вирішив, що єдиний вихід — це розрекламувати нові ділянки в газетах і подбати про те, щоб розпродати їх, поки не виникли ще які-небудь перешкоди. Він виклав свій погляд на речі Лестеру, і той погодився, що так буде найкраще. Вони вже витратили на рекламу шість тисяч доларів, а тепер за десять днів витратили ще три тисячі, щоб створити враження, що Грінвуд — ідеальний, обладнаний за останнім словом сучасної техніки район, не має і не матиме по красі й тиші рівних собі в Чикаго. Та це не допомогло. На кілька ділянок знайшлися покупці, проте зловісні чутки про плани «Інтернаціональної консервної» уперто трималися; тепер Грінвуд годився хіба що під селище для робітників-іноземців; а витівка з дачним передмістям явно зазнала цілковитого провалу.
Лестера цей новий удар довів до повного відчаю. П’ятдесят тисяч доларів — дві третини його достатку, якщо не рахувати щорічного прибутку, який відказав йому батько, — виявилися замороженими; треба було сплачувати податки, робити ремонт і приготуватися до того, що ціни на землю почнуть падати. Він висловлював припущення, що ділянки, які в них залишились, можна б продати за собівартістю або закласти, відмовившись від дальшої експлуатації; але Росс дивився на справу куди гірше. Разів зо два він уже потрапляв у таку халепу. Він вірив у забобони і вважав, що коли справа не пішла гладко з самого початку, отже, не судилося, і що б ти не робив — лиху однаково не зарадиш. З гіркого досвіду він знав, що багато його колег думають так само.
Вони протрималися біля трьох років, а далі ділянки пішли з молотка. На пайку Лестера, який вклав у них п’ятдесят тисяч доларів, припало трохи більше вісімнадцяти тисяч; і дехто з людей, яких навчило життя, запевняв його, що він ще щасливо відбувся.
Розділ L
Операції з приміськими ділянками були в самому розпалі, коли м-с Джералд вирішила переселитися в Чикаго. Живучи в Цинциннаті, вона багато чого взнала про обставини життя Лестера, яке викликало стільки пересудів і нарікань. Питання про те, чи одружений він з Дженні, так і залишалося відкритим. Але до м-с Джералд дійшла — правда, у викривленому вигляді — вся історія Дженні і оповідання про те, як чикагська газета змалювала Лестера в ролі мільйонера, що пожертвував через кохання до неї всім своїм майном, а також зовсім точні відомості, що Роберт відсунув брата від участі в справах «Компанії Кейн». Їй було прикро й боляче від думки, що Лестер губить себе.
Минув рік, а він нічого не зробив. Мине ще два роки, — і буде надто пізно. У Лондоні він сказав їй, що в нього майже не лишилося ілюзій. Можливо, Дженні — одна з них? І що він, справді кохає її чи просто жаліє? Летті було дуже цікаво з’ясувати це питання.
У Чикаго вона найняла розкішний особняк на бульварі Дрексел. «Цю зиму я проведу у Ваших краях, — писала вона Лестеру, — і сподіваюсь, що ми будемо часто зустрічатись. В Цинциннаті я помираю від нудьги. Після Європи тут так... ну, Ви розумієте. В суботу бачила місіс Ноулз, вона про Вас запитувала. Майте на увазі, що вона чудово до Вас ставиться. Її дочка весною виходить заміж за Джиммі Севренса».
Лестер чекав приїзду м-с Джералд із змішаним почуттям задоволення й ніяковості. Вона, звичайно, буде влаштовувати в себе вечори і прийоми. Що, коли їй спаде на думку запросити його з Дженні? Та ні, навряд. Слід вважати, що тепер уже вона дізналася, як стоїть справа. І з листа її це помітно. Вона «має намір часто зустрічатися з ним», — отже, саме з ним, а не з Дженні. Він вирішив розповісти Летті все щиро й дати можливість їй самій вирішити, якими будуть їхні стосунки надалі.
Він вибрав для одвертої розмови хвилину, коли вони сиділи в затишній вітальні вдвох з Летті — чудовим видінням у блідо-жовтих шовках. Саме в цей час у нього почав виникати сумнів в успішному розв’язанні своїх земельних операцій, настрій у нього був поганий, і йому, як ніколи, були потрібні тепле слово й взаєморозуміння. Дженні він ще жодного слова не сказав про свої турботи.
Коли покоївка вийшла, подавши хазяйці чай, а Лестеру коньяку й содову воду, Летті вирішила допомогти йому й сама порушила мовчання.
— А я багато наслухалась про вас, Лестер, з того часу, як повернулася з Європи. Розкажіть мені про себе. Ви знаєте, як близько я приймаю до серця все, що стосується вас.