Погроза Герхардта вкрай налякала Дженні і її матір. Невже він запропонує Брендерові більше не з’являтись до них? До чого це призведе? В якому становищі вони будуть перед Брендером?
А Брендер, звичайно, знову прийшов, коли Герхардт був на роботі, й вони тремтіли, щоб батько не почув про це. Через кілька днів сенатор зайшов за Дженні, і вони пішли погуляти. Ні вона, ні мати нічого не сказали Герхардту. Але їм не вдалося довго приховувати це.
— Дженні знову гуляла з цим чоловіком? — запитав він другого дня в дружини.
— Він заходив вчора, — невиразно відповіла вона.
— А вона йому сказала, щоб він більше не приходив?
— Не знаю. Не думаю.
— Гаразд, я сам подбаю про те, щоб припинити все це, — відрізав Герхардт. — Я з ним поговорю. Нехай тільки з’явиться ще раз.
І він тричі відпрошувався вечорами з роботи і кожного разу ретельно стежив за будинком, перевіряючи, чи не приймають там гостя. На четвертий вечір Брендер з’явився і, викликавши надзвичайно схвильовану Дженні, пішов з нею гуляти. Вона боялася батька, боялася якої-небудь негарної сцени, але не знала, що зробити.
Герхардт у цей час наближався до будинку і бачив, як вона вийшла. Цього було досить.
— Де Дженні? — звернувся він до дружини.
— Кудись вийшла, — відповіла та.
— Я знаю, куди, — сказав Герхардт. — Я бачив. Ну, нехай тільки вони повернуться. Я з ним поговорю.
Він спокійно сів і почав читати німецьку газету, спідлоба поглядаючи на дружину; нарешті грюкнула хвіртка і відчинилися сінешні двері. Тоді він встав.
— Де ти була? — крикнув він німецькою мовою.
Брендеру, який ніяк не ждав подібної сцени, стало і прикро й незручно. Дженні вкрай знітилась. У кухні в нестерпній тривозі чекала її мати.
— Я виходила погуляти, — ніяково відповіла дівчина.
— А хіба я не говорив тобі, щоб ти більше не виходила вечорами? — сказав Герхардт, не звертаючи найменшої уваги на Брендера.
Дженні зашарілась, не маючи сили вимовити жодного слова.
— У чім справа? — поважно промовив Брендер. — Чому ви так з нею розмовляєте?
— Вона не повинна виходити з дому, коли стемніє, — грубо відповів Герхардт. — Я їй це вже кілька разів говорив. Та й вам більше нічого сюди ходити.
— А чому? — запитав сенатор після недовгої паузи, старанно добираючи слів. — От дивно. Що поганого зробила ваша дочка?
— Що вона зробила? — крикнув Герхардт; хвилювання його зростало з кожною хвилиною, і він все невиразніше вимовляв англійські слова. — Нічого їй бігати вулицями проти ночі, коли треба сидіти вдома. Я не хочу, щоб моя дочка виходила ввечері з дому з чоловіком, який їй у батьки годиться. Чого ви від неї хочете? Вона ще дитина.
— Чого я хочу? — сказав сенатор, намагаючись гідно вийти з цього становища. — Та це ж зрозуміло, я хочу розмовляти з нею. Вона досить доросла для того, щоб мені було з нею цікаво. Я хочу одружитися з нею, якщо вона згодна.
— А я хочу, щоб ви пішли звідси й більше не приходили, — відповів Герхардт, втрачаючи всяку здатність розмовляти логічно і впадаючи у звичайнісінький батьківський деспотизм. — Я більше не хочу бачити вас у своєму домі. Мало в мене іншого нещастя, не вистачає ще, щоб у мене забрали дочку і зганьбили її добре ім’я.
— Будьте ласкаві пояснити, що ви хочете цим сказати, — промовив сенатор, випростовуючись на весь зріст. — Мені нічого соромитися своїх вчинків. З вашою дочкою не трапилося з моєї провини нічого поганого. І я хотів би зрозуміти, в чому ви мене обвинувачуєте.
— Я хочу сказати, — Герхардт у збудженні декілька разів повторював одне й те ж: — Я... я хочу сказати, що всі сусіди патякають про те, як ви сюди ходите, і катаєте мою дочку в колясці, і розгулюєте з нею вечорами, і все це, коли мене немає вдома, от що я хочу сказати. Я хочу сказати, що коли б у вас були чесні наміри, ви не зв’язувалися б з дівчинкою, яка годиться вам у дочки. Люди розкрили мені на вас очі. Ідіть звідси і дайте моїй дочці спокій.
— Люди! — повторив сенатор. — Мені немає діла до цих людей. Я кохаю вашу дочку й приходжу до неї через те, що кохаю її. Я маю намір одружитися з нею, а якщо вашим сусідам хочеться патякати, нехай патякають. Це ще не означає, що ви можете ображати мене, навіть не дізнавшись про мої наміри.
Налякана цією раптовою сваркою, Дженні відступила назад до дверей, що вели в їдальню; мати підійшла до неї.