Брендер поїхав, і доля Дженні справді повисла на волосинці. Але вона зберегла ще всю наївність і простодушність юності; зовні вона була така, як колись, тільки якась м’яка замріяність з’явилася в ній. Безперечно, він викличе її до себе. Їй уже ввижались далекі краї, дивне, чудесне життя. У неї є в банку трохи грошей, вона ніколи й не мріяла про таке багатство, тепер вона зможе допомогти матері. Як завжди буває з молодими дівчатами, вона все ще ждала тільки хорошого: інакше, можливо, її скоріше охопили б тривожні передчуття. Вся її істота, її життя, майбутнє — все висіло на волосинці, це могло закінчитись і добре й погано, але для такого недосвідченого створіння зло стає очевидним лише тоді, коли воно вже сталося.
Як можна при такій непевності зберегти душевний спокій — це одно з чудес, розгадка яких у природженій довірливості кожного юного створіння. Не часто буває, щоб дозріла людина зберегла свої юнацькі уявлення. І чудо ж не в тому, що хтось їх зберіг, а в тому, що всі їх гублять. Обійди увесь світ — що залишається в ньому, коли у минуле поринуть ніжність і наївність юності, яка дивиться на все широко розплющеними, здивованими очима? Декілька зелених паростків, що іноді з’являються в пустелі наших буденних інтересів, декілька видінь сонячного літа, що промайнули перед поглядом захололої душі, короткі хвилини дозвілля серед невпинної важкої праці — все це трохи відкриває перед стомленим мандрівником всесвіт, який завжди відкритий перед молодою душею. Ані страху, ані користі, простори полів і осяяні промінням горби; ранок, південь, ніч; зірки, пташині голоси, дзюркотіння води — все це віддане в дарунок душі дитини. Одні називають це поезією, інші черстві душі — марною вигадкою. У дні юності все це було зрозуміло і їм, але чуйність юності зникла — і вони вже неспроможні бачити.
Нові переживання Дженні виявлялися лише в замисленому смутку, який відчувався у всьому, що б вона не робила. Іноді вона дивувалась, що листа від Брендера все немає, але одразу ж пригадувала, що він говорив про кілька тижнів, і тому півтора місяці, що вже пройшли з дня їхньої розлуки, не здавалися такими довгими.
Тимчасом вельмишановний екс-сенатор весело поїхав на побачення з президентом, потім поринув у приємне світське життя — і саме збирався відвідати своїх друзів у Меріленді, але тут легка простуда примусила його просидіти ще кілька днів дома. Він був роздратований, що саме тепер йому довелося лягти в ліжко, але й уяви не мав, що його хвороба серйозна. Пізніше лікар виявив у нього важку форму черевного тифу, деякий час він був непритомний, а коли прийшов до пам’яті, був дуже кволий. Здавалося, що він одужує, але рівно через півтора місяці після його розлуки з Дженні стався раптовий параліч серця, і все було скінчено. Дженні залишалась у щасливому невіданні, не підозрюючи, що він хворий, і навіть не бачила повідомлення, яке було написано жирним шрифтом про його смерть, поки ввечері Басс не приніс додому газету.
— Дивись-но, Дженні, — голосно сказав він, — Брендер помер!
Він подав їй газету, на першій сторінці якої було надруковано:
СМЕРТЬ КОЛИШНЬОГО СЕНАТОРА БРЕНДЕРА
Раптова кончина славного сина штата Огайо.
Помер від паралічу серця в готелі «Арлінгтон» у Вашингтоні.
Недавно він хворів на тиф і, на думку лікарів, вже почав одужувати, але хвороба виявилася фатальною. Найважливіші віхи його незвичайної кар’єри...
Дженні, безмірно приголомшена, дивилася на ці рядки.
— Помер?! — скрикнула вона.
— Як бачиш, надруковано, — сказав Басс тоном людини, що принесла надзвичайно цікаву новину. — Помер сьогодні о десятій годині ранку.
Розділ IX
Ледве стримуючи тремтіння, Дженні взяла газету й вийшла до сусідньої кімнати. Вона стала біля вікна й знову подивилася на ці рядки, вся заціпенівши від невимовного жаху.
«Він помер», от і все, що вона могла зараз зрозуміти, а з сусідньої кімнати до неї долітав голос Басса, який розповідав про подію батькові: «Так, помер», чула вона і знову намагалася уявити собі, що ж це означає для неї. Але свідомість відмовлялася їй служити.