Розділ XXXIII
Луїза, глибоко вражена в своїй родинній гордості, одразу ж повернулася до Цинциннаті, де й розповіла про своє відкриття, до того ж з усіма подробицями. За її словами, їй відчинила двері «зовсім проста, дурна на вигляд жінка», яка, почувши, хто вона така, навіть не запросила її зайти, а застигла на місці з найвинуватішим, який тільки може бути, виразом обличчя. Лестер також тримав себе безсоромно, він так і виклав їй усю правду. Коли вона запитала, чия це дитина живе з ним, він відмовився відповісти. «Не моя» — от і все, що він їй сказав.
— Ой, боже мій, боже мій! — зітхала м-с Кейн, яка перша дізналася про новину. — Мій син, мій Лестер! Як він міг?
— І така жалюгідна тварюка! — невтомно вигукувала Луїза, немовби бажаючи нескінченним повторенням надати більшої переконливості своїм словам.
— Я пішла туди просто тому, що хотіла йому допомогти, — говорила далі вона. — Мені сказали, що він нездужає, я думала, що, може, він серйозно захворів. Хіба я могла припустити?..
— Бідний Лестер! — вигукнула мати. — Подумати тільки, що він міг до цього дійти!
М-с Кейн спробувала розібратися в цьому складному питанні, але, не знаючи, з якою міркою до нього підійти, викликала по телефону чоловіка, який прийшов з фабрики і вислухав оповідання мовчки, з застиглим обличчям. Отже, Лестер живе з жінкою, про яку вони до цього часу навіть не чули. Яких же заходів їм вжити? Батьківський авторитет не допоможе. Лестер сам собі авторитет, це сильна натура, і на дорікання він відповість байдужістю, а можливо, й дасть відсіч. Якщо спробувати на нього вплинути, треба пустити в хід дипломатію.
Арчібалд Кейн повернувся на фабрику засмучений і обурений, з твердим наміром вжити якихось заходів. Увечері у нього відбулась бесіда з Робертом, який признався, що до нього вже доходили тривожні чутки, але він вважав за краще мовчати. М-с Кейн подала думку — чи не з’їздити Роберту в Чикаго поговорити з Лестером.
— Він не може не зрозуміти, що своєю поведінкою завдає собі непоправної шкоди, — сказав старий Кейн. — Такі речі нікому не минають безкарно. Він повинен або одружитися з цією жінкою, або порвати з нею. Так і передай йому від мене.
— Все це дуже добре, — сказав Роберт, — але хто буде його переконувати? У мене, правду кажучи, немає бажання цим займатися.
— Я не втрачаю надії, — сказав старий. — Ти їдь, спробуй. Шкоди від цього не буде. А може, він і отямиться.
— Навряд, — заперечив Роберт. — Він дуже упертий. Особливої користі я в таких розмовах не бачу. Але якщо ти просиш, я, звичайно, поїду. І мамі цього хочеться.
— Так, так, — сказав украй засмучений старий, — ти все ж таки поїдь.
І Роберт поїхав до Чикаго. Не втішаючи себе надіями на успіх свого задуму, він, проте, знаходив задоволення від того, що мораль і справедливість цілком були на його боці.
Прибувши в Чикаго на третій ранок після відвідання Луїзи, Роберт подзвонив на склад, але Лестера там не було. Тоді він подзвонив йому додому і делікатно запропонував де-небудь зустрітися. Лестер ще не зовсім видужав, але зволів за краще приїхати до контори. Він привітав Роберта як завжди бадьоро, і деякий час вони говорили про справи. Потім настало напружене мовчання.
Роберт почав здалеку.
— Ти, очевидно, знаєш, чого я сюди приїхав?
— Догадуюсь, — відповів Лестер.
— Вдома всі дуже стурбувались, дізнавшись про твою хворобу, особливо мама. Тобі не загрожує рецидив?
— Думаю, що ні.
— Луїза розповіла, що застала тебе в трохи своєрідних домашніх умовах. Ти, звичайно, не одружений?
— Ні.
— Та жінка, яку бачила Луїза, це просто... — Роберт зробив красномовний рух рукою в повітрі.
Лестер кивнув.
— Я не хочу допитувати тебе, Лестер. Я не для того приїхав. Просто наші просили мене побачитись з тобою. Мама була у такому відчаї, що я зобов’язаний був це зробити, хоч би заради неї...
Він замовк, і Лестер, зворушений таким делікатним і справедливим зауваженням, відчув, що рішуче відмовитися від пояснень було б справді нечемно.
— Навряд чи я можу сказати тобі щось утішне, — почав він поволі. — Мені, власне, нічого сказати. Жінка ця існує, і я з нею живу, а нашим це не подобається. Найгірше, мабуть, те, що через нещасний випадок ви про це дізналися.
Він замовк, даючи змогу Роберту обдумати його тверезі міркування. Лестер, видно, ставився до свого становища спокійно. І слова його лунали, як завжди, розумно й переконливо.