— Я могла б улаштуватися де-небудь економкою, — боязко сказала Дженні. Це було найкраще, що спало їй на думку під час довгих міркувань про можливу роботу.
— Ні, ні, — пробурмотів він, похитуючи головою. — Це не годиться. Усі твої плани нікуди не годяться, сама фантазія. І морального задоволення це тобі не дасть. Минулого не переробиш. Та це й не важливо. Зараз я не можу з тобою одружитися. Пізніше — може бути, але я нічого не можу обіцяти. Проте по добрій волі я тебе не відпущу, а якщо ти вже підеш від мене, я не хочу, щоб ти повернулася до свого колишнього життя. Так чи інакше я тебе забезпечу. Невже ти справді хочеш від мене піти, Дженні?
Перед владною наполегливістю Лестера і його енергійними доказами Дженні була безсила. Як тільки торкнувся він її руки, від усіх її рішень нічого не лишилося. Вона розплакалася.
— Не плач, Дженні, — сказав Лестер. — Все може обернутися краще, ніж ти думаєш. Почекай трохи. Скидай же пальто і капелюшок. Адже ти не підеш від мене?
— Не піду! — схлипнула Дженні.
Він притягнув її до себе на коліна.
— Не будемо поки що нічого змінювати, — продовжував він говорити. — Життя — складна річ. Одразу нічого не влаштуєш. А потім усе як-небудь уладнається. Я також зараз мирюся з тим, з чим в інший час нізащо б не згодився.
Поволі Дженні заспокоїлась і сумно посміхнулася крізь сльози.
— А тепер прибери все це на місце, — сказав він ласкаво, показуючи на чемодани. — І, будь ласка, обіцяй мені одну річ.
— Що? — запитала Дженні.
— У майбутньому нічого від мене не приховувати, розумієш? Нічого не вирішувати без мене і не діяти без мого відому. Якщо тебе щось мучить, прийди до мене і скажи. Я тебе не з’їм! Можеш говорити зі мною про всі свої турботи. Я допоможу тобі з ними впоратися, а якщо й не зможу допомогти, то не будемо мати ніяких секретів одно від одного.
— Я знаю, Лестер, — сказала вона, серйозно дивлячись йому у вічі. — Обіцяю, що нічого більше не буду приховувати, слово честі. Я раніше боялася, а тепер не буду. Справді!
— Отак краще, — сказав Лестер. — Я тобі вірю.
І він відпустив її.
Першим наслідком цієї розмови було те, що через кілька днів зайшла мова про долю Герхардта. Дженні вже давно про нього турбувалася, а тепер вирішила поділитися своєю тривогою з Лестером, і якось увечері, за обідом, розповіла йому про те, що трапилось у Клівленді.
— Уявляю собі, як йому там важко зовсім одному. Коли я думала поїхати до Клівленда, то збиралася взяти його до себе. А тепер не знаю, що й робити.
— Ти б послала йому грошей, — запропонував Лестер.
— Він не хоче брати в мене грошей, — пояснила вона. — Він вважає, що я погана жінка і живу грішним життям. Він не вірить, що я одружена.
— Він має для цього підстави, — спокійно зауважив Лестер.
— Аж подумати страшно, що він спить десь на фабриці. Він такий старенький, і зовсім один.
— А інші діти? Чому вони про нього не піклуються? Де твій брат Басс?
— Можливо, їм не хочеться про нього піклуватись, він такий дратівливий, — сказала вона простодушно.
— Ну, тоді вже я не знаю, що й порадити, — посміхнувся Лестер: — Йому слід би бути лагіднішим.
— Так, звичайно, — сказала Дженні, — але він такий старий і йому так важко жилося.
Деякий час Лестер мовчки крутив у руках виделку.
— Я ось про що думаю, — сказав він нарешті. — Якщо ми вирішили не розлучатися, краще виїхати з цієї квартири. Я вже прикидав, чи не заорендувати нам будинок у Хайд-Парку. Правда, далеко буде їздити до контори, але жити тут мені чогось набридло. І вам з Вестою буде непогано мати своє подвір’я і сад. Отоді ти могла б узяти батька до себе. Він нам не заважатиме. Буде поратися по хазяйству, допоможе ще тримати й будинок у порядку.
— Ах, це було б саме для нього, — зітхнула Дженні. — Він так любить все лагодити, і він міг би косити газон і доглядати за опаленням. Але він нізащо не приїде, якщо не буде певен, що ми одружені.
— Так, це ускладнює справу, оскільки ти не можеш пред’явити йому шлюбного свідоцтва. Старий мріє про явно неможливе. Важкувато йому буде справлятися з опаленням загороднього будинку, — додав вій, помовчавши.
Дженні пропустила його слова повз вуха. Вона знову замислилася про те, як погано й невміло влаштувала своє життя. Герхардт не приїде, навіть якщо в них буде чудовий будинок, де він міг би жити. А як добре йому було б з Вестою. Він би просто воскрес.
Вона сумно мовчала, поки Лестер не сказав, наче відповідаючи на її думки:
— Далебі, не знаю, що й придумати. Роздобути бланк шлюбного свідоцтва не так-то легко. Підробка карається законом. Мені б, чесно кажучи, не хотілося встрявати в таку справу.