Містер Стрейчен розповідав досить майстерно. Це лестило Пітерові, і він зрозумів, що йому подобається і сама оповідка, і те, що всі зацікавлено позирали на нього. Пітер хотів би доповнити кілька деталей, але загалом він відчував, що перший помічник впорався і віддав їм належне. Правду кажучи, Дженні також була зовсім не проти побути центром загальної уваги і трохи похизувалася, помившись і покрутивши головою з боку в бік, щоб ті відвідувачі, що були вглибині кімнати і зараз витягували шиї, щоб щось побачити, краще її розгледіли. Тим часом містер Стрейчен пишно завершив оповідку:
— …се служить неперевершеним доказом вірності, любові та відданості, що набагато перевершує почуття обов’язку в царстві тварин, доказ який ви бачите на шинквасі на власні очі…
Гостроносий робітник у капелюсі ковтнув пива, витер рота тильною стороною долоні і сказав лише одне слово:
— Триндиш!
— Га? — перепитав містер Стрейчен. — Не можу повірити, що розчув правильно.
— О так, все правильно, — відказав гостроносий, який, на думку Пітера, мав дуже неприємне обличчя і близько посаджені недовірливі очі. — Я сказав: «Триндиш!», до чого радо додам «Дуриш!» і «Брешеш!». А ще скажу, що ніколи не чув такої брехні та вигадок за все своє життя…
Кілька роззяв гигикнули, але один із них сказав:
— Я чув і дивніші історії, і, як він же сказав, ось перед вами докази…
Така підтримка — це все, чого потребував містер Стрейчен, щоб відновити свою впевненість, яку так жахливо розхитав ще капітан Сурліс. Він випростався на увесь зріст і загорлав:
— Триндиш, брешеш, га? Якщо не можеш повірити своїм очам, то повір моїм словам, бо я був на тій рятувальній шлюпці, що боролася за їхні життя на морі…
Гостроносий обернувся і з неприємною глузливою посмішкою нахилився до Дженні та Пітера, немов уважно їх перевіряв.
Дженні несподівано обернулася, присіла на шин-квасі, спрямувавши голову до дверей, і дуже тихо прошепотіла:
— Пітере, я не розумію, про що вони говорять, але бачу ознаки того, що невдовзі буде бійка. Що б вони не виробляли, не злазь із шинквасу, доки це триватиме. Чекай, доки з’явиться констебль, а потім іди за мною.
Гостроносий, завершивши свій огляд, обернувся до містера Стрейчена знову і промовив:
— Я оглянув твоїх котів і не зміг знайти на них жодних доказів, ні написів від руки, ні дрібним шрифтом, що таке-то й таке-то сталося з ними такого-то дня. Коли щось таке з’явиться, я попрошу пробачення за те, що сказав: «Триндиш».
Містер Стрейчен засумував. Йому немов сипали сіль на рану. Капітан дуже його засмутив і похитнув віру в себе, а тепер цей огидний робітник нищив його найкращу оповідку та ще й із доказами.
— Ну, нічого, — спокійно зітхнув він, — можливо, це покращить тобі зір.
З цими словами містер Стрейчен обережно вилив ще некуштовану пінту темного пива на голову гостроносого.
Кремезний докер біля нього, той, що з бейджиком, обернувся до містера Стрейчена і м’яко йому дорікнув:
— Та ну. Не треба було так робити малому Джоку, який тебе не дістане. Тримай своє назад, — і без подальших розмов вилив своє пиво на містера Стрейчена, і одночасно гостроносий поцілив першому помічникові в живіт.
Незнайомець, який від початку був на боці містера Стрейчена, тепер потягнувся до докера, але мимохіть зачепив двох моряків, які через це розхлюпали свій ґроґ. Містер Стрейчен, націлившись відплатити Джокові, ударив замість нього торговця, який упав на найближчий стіл, розливши там усі напої.
І наступної миті, на превеликий жах Пітера, всі в барі, здається, товклися з усіма, бармен перехилився через шинквас з дерев’яною лопаткою в руці, шукаючи голів, щоб по них влупити, а шинкарка на повні груди репетувала: «Убивають!».
— Швидко вставай! — попередила Дженні. — Не дай їм зіштовхнути себе з шинквасу, бо затопчуть до смерті. Вже залишилося недовго.
Удари сипалися все швидше й швидше, крики, скрипи стільців і столів, що перекидалися й тріскали. Пітер і Дженні ухилялися то туди, то сюди, уникаючи помахів рук, не спрямованих ні на кого конкретно. Половина кімнати билася за містера Стрейчена, а інша — називала себе воїнами гостроносого. Перевага в битві була спершу в одних, а потім у других. Хтось кинув пляшку так, що через вікно вона вилетіла аж на вулицю. А потім двері раптом розчинилися і зайшов найбільший констебль, якого Пітер лише бачив, у супроводі меншого констебля, який зупинився при розчинених дверях.
— Гальо, гальо, гальо, гальо, — прогримів перший констебль. — Шо тут таке?