От він сидів, і вулична лампа освітлювала його брудно-руде хутро, шрам, що йшов через ніс, порвані у боях вуха, худорляву, зграбну, зловісну статуру, і цієї миті він застиг від щирого здивування. І в цю частку секунди Пітер мав можливість подолати відстань, що пролягала між ними, і вп’я-тися Демпсі в горло до того, як той оговтається від здивування і зрозуміє, що буде бій. Але Пітер не міг так вчинити. Замість цього він сказав:
— Дженні не вийде. Але я тут…
З горла Демпсі вирвався рик люті й ненависті, такий глибокий і пристрасний, що майже не котячий. Тоді він хрипко запитав:
— Ти! Хто ТИ?
Пітер уже зовсім не боявся. Тієї миті Демпсі виглядав не страшніше, ніж звичайний приблудний кіт та ще й не в кращій формі. За час своїх мандрів Пітер перебачив і більших котів. Він відповів йому:
— Придивися краще. Ти маєш мене пам’ятати після того, як одного разу підло вчинив зі мною. Зараз я дбаю про Дженні Болдрін.
Ще один рик, більше демонський, ніж котячий, вирвався з горла Демпсі, і він виплюнув із ненавистю:
— О… ТИ! Мій склад. Ти порушив кордони моєї території. Я попереджав тебе: якщо ти колись трапишся на моєму шляху знову, я тебе вб’ю. І зараз я збираюся тебе знищити!
І з цими словами він зігнувся, виставив хвоста і почав роздуватися, доки не став справді велетенським, грізним і вдвічі більшим, ніж був.
Але Пітер пхикнув:
— Тьху! Я знаю цей трюк. Насправді все це не ти. Це просто повітря.
І він почав роздуватися сам, доки не зрівнявся в розмірах із Демпсі, й кілька секунд вони дивилися один на одного, доки Демпсі, котрий виглядав дещо заскоченим, піймавшись на власній грі, видихнув. Пітер безтурботно зробив те саме, не звертаючи уваги на те, в якій позиції він перебуває.
Пітер помилився, недооцінивши свого ворога, після того, як побачив його зблизька й впевнився, що він ніякий не суперкіт. Він мав пам’ятати, що Демпсі — ветеран і переможець сотень битв, а таку репутацію в районі лондонських доків не здобувають задурно.
Бо тихо й підступно, не видаючи себе, хитрий старий чемпіон маневрував тротуаром, підходячи ближче до канави й відступаючи далі від стіни, затискаючи Пітера між собою і прямовисними темними стінами складу, унеможливлюючи один із основних планів, якого мав дотримуватися Пітер. І наступної миті без звуку, погрози, попередження чи бойового крику Демпсі кинувся в атаку і за кілька наступних відчайдушних секунд Пітер зрозумів, що бореться за своє життя.
Демпсі діяв блискавично, однак Пітер передбачив його рухи і точно розрахував відстань і силу атаки. Але, на жаль, коли дійшло до того, щоб ухилитися від нападу й позбавити атаку початкової потужності, приготувавшись до захисту, Пітер зрозумів, що заблокований стіною просто позаду. Шок від контакту з об’єктом, присутності якого він не очікував чи принаймні не розраховував, що той виявиться так близько, відволікав Пітера, і Демпсі напустився на нього двома потужними ударами й укусом. Оскільки удари розхитали голову Пітера, блискавичний укус одразу ж після них влучив не в горло, а глибоко ввійшов у плече. Пітер відчув жахливий біль проламаної кістки, а потім дещо значно гірше за цих обставин: жахливе оніміння й втрату відчуттів. Пітерова права лапа і плече, його найкраща зброя, стали повністю недієздатні.
Він був жахливо покалічений з самого початку бою, і Демпсі знав про це.
Після цього атаки велися з жахливою наполегливістю: зуби, кігті, удар, укус, штурхан, стусан без перерви ні на секунду. Усі ретельно розроблені та прорепетирувані плани бою, оборони й нападу, продумані розташування та маневрування Пітера було зведено нанівець. Побитий, спантеличений, на межі паніки, Пітер міг лише відчайдушно відповідати, завдавати слабких неточних ударів своєю здоровою лапою, яка не могла впоратися з усім цим натиском. Йому, прикутому до стіни нескінченними атаками Демпсі, не вдавалося як слід ухилятися, і він відчував, що сили його покидають, і розумів, що невдовзі йому настане кінець. Кров заливала Пітерові очі, засліплюючи його, на тілі зяяли десятки ран, одна з його задніх лап також була поранена, він заледве дихав через пекучий біль у грудях. Менш ніж за хвилину його чекала ганебна поразка, а безкінечна атака Демпсі тривала без упину.
Ось чим закінчиться його захист Дженні Болдрін від жорстокого тирана, який проголосив її своєю власністю. Його смерть наближалася, Пітер це знав, але принаймні було варто зібратися й боротися до останнього. І все-таки він досі бився, не надто ефективно, отримавши в десять разів більше травм, ніж завдав супротивнику, але навіть у такому відчайдушному становищі Пітер на щось спромігся, бо й Демпсі був не зовсім цілий. Підбите око, розірване вухо, прокушена й залита кров’ю одна лапа. Усе це Пітер бачив немов у спалахах, немов у сні, у страшному жахітті, де він опинився наяву. Але це надало йому сміливості, й він навіть зумів вибороти собі якусь мить перепочинку; ковзаючи вздовж стіни, до якої був притиснутий, Пітер зміг забратися на спину Демпсі, й доки Демпсі крутився під ним, Пітер дер тіло супротивника здоровою задньою лапою і дряпав його голову лівою передньою, тож Демпсі не витримав і перервав сутичку, щоб уникнути болючого нападу Пітера.