Він витягнув гаманець, дістав із нього приготований завчасно чек і поклав його на стіл. На ньому був напис: «Виплатити на вимогу Говарду Рорку — 500 доларів».
— Дякую тобі, Пітере, — сказав Рорк, забираючи чек.
Потім він перевернув його, взяв чорнильну ручку і написав на звороті: «Виплатити на вимогу Пітеру Кітінґу», підписався і простягнув чек Кітінґу.
— А це мій хабар тобі, Пітере, — сказав він. — За те само. Щоб ти тримав язика на припоні.
Кітінґ отетеріло вирячився на нього.
— Це все, що я можу тобі запропонувати зараз, — сказав Рорк. — Більшого ти в мене поки що не витягнеш. Але згодом, коли я матиму гроші, то попрошу, щоб ти не шантажував мене. Кажу це відверто, бо не хочу, щоб хтось дізнався, що я якимсь боком причетний до цієї будівлі.
Він засміявся, побачивши, як повільно змінюється вираз Кітінґового обличчя.
— Ні? — сказав Рорк. — Ти справді не хочеш мене цим шантажувати?.. Іди додому, Пітере. Ти в абсолютній безпеці. Я ніколи і словом про це не обмовлюся. Це твоє — і будинок, і кожна його балка, кожен метр каналізації та кожне фото твого обличчя в газетах.
Кітінґ скочив на ноги. Його трусило.
— Будь ти проклятий! — закричав він. — Будь ти проклятий! За кого ти себе маєш? Хто тобі сказав, що ти можеш отак чинити з людьми? То ти надто хороший для цієї споруди? Хочеш, щоб я її соромився? Ти зіпсований, паршивий, марнославний виродок! Хто ти такий? Тобі навіть бракує глузду зрозуміти, що ти нікчема, недоумок, жебрак, невдаха, невдаха, невдаха! І ти сидиш тут і проголошуєш тиради! Ти — проти всієї країни, проти всіх! Чому я повинен тебе слухати? Ти мене не залякаєш. Тобі до мене недотягнутися. Зі мною увесь світ!.. Не витріщайся на мене отак! Я завжди тебе ненавидів! Ти цього не знав, правда? Я завжди тебе ненавидів! І завжди ненавидітиму! Одного дня я тебе знищу, клянуся, знищу, навіть якщо це буде останнє, що я зможу зробити!
— Пітере, — мовив Рорк, — навіщо ти себе так викриваєш?
Кітінґу перехопило подих. Тамуючи стогін, він упав на стілець і завмер, ухопившись руками за краї.
За якийсь час він підвів голову і дерев'яним голосом запитав:
— О Боже, Говарде, що я наговорив?
— Із тобою вже все гаразд? Ти можеш іти?
— Говарде, мені шкода. Я прошу вибачення, якщо ти його хочеш. — Його голос лунав невиразно й непереконливо. — Я втратив глузд. Припускаю, що я перенервував. Я нічого такого не мав на думці. Не знаю, чому я це сказав. Чесно, не знаю.
— Поправ комірець. Він відстібнувся.
— Думаю, я розізлився за те, що ти зробив із чеком. Але, гадаю, ти теж образився. Вибач мені, часом я такий телепень. Я не хотів тебе образити. Ми знищимо цей клятий чек.
Він підняв чек, черкнув сірником й уважно спостерігав, як папір догорів до останнього клаптика, що його довелося викинути.
— Говарде, забудьмо про це?
— Не думаєш, що тобі зараз краще піти?
Кітінґ важко підвівся, зробив руками кілька беззмістовних жестів і пробурмотів:
— Ну… ну, добраніч, Говарде… Незабаром побачимося… Це тому, що зі мною стільки всього сталося останнім часом… Думаю, мені потрібно відпочити… Бувай, Говарде…
Він вийшов у коридор і зачинив за собою двері, відчуваючи крижане полегшення. Відчував себе важким і дуже втомленим, але понуро впевненим. Кітінґ зрозумів одне: він ненавидів Рорка. Уже не було потреби сумніватися, дивуватися і зніяковіло корчитися. Все було просто. Він ненавидів Рорка. Причини? Потреба думати про причини відпала. Залишилася тільки потреба ненавидіти. Ненавидіти сліпо, ненавидіти терпляче, ненавидіти без люті; лише ненавидіти, не дозволяти нічому стати на заваді цій ненависті і не дозволяти собі забути про неї, ніколи.
Телефон задзеленчав у понеділок, пізнього пообіддя. Це був Веллер:
— Містере Рорк, чи можете ви негайно прийти? Я не хочу нічого говорити телефоном. Але приїжджайте негайно. — Його голос звучав чітко, весело, з променистою засторогою.
Рорк глянув у вікно, на годинник далекої башти. Він сидів, підсміюючись з цього годинника, наче з доброго давнього ворога; він більше його не потребував, у нього знову з'явиться власний годинник. Він відкинув назад голову, роблячи зухвалий виклик цьому безбарвному сірому циферблату, що висів високо над містом.
Рорк підвівся і взяв пальто. Він випрямив плечі, натягуючи пальто, і відчув насолоду від руху м'язів.