Голова перебив його:
— Містере Рорк, я згоден із вами. До того, що ви кажете, немає заперечень. Але, на жаль, у реальному житті не завжди можна бути бездоганно послідовним. Завжди є непередбачений чинник людських емоцій. Ми не можемо подолати це холодною логікою. Ця дискусія насправді зайва. Я можу погоджуватися з вами, але не можу вам допомогти. Питання закрито. Це було остаточне рішення ради правління — після більш ніж тривалого обговорення, як ви знаєте.
— Чи дозволите ви мені з'явитися на засіданні ради і поговорити з ними?
— Вибачте, містере Рорк, але рада правління знову не відкриватиме це питання для подальшого обговорення. Це було остаточне рішення. Я можу лише попросити вас відповісти, чи ви погоджуєтеся взяти замовлення на наших умовах, чи ні? Мушу визнати, що рада передбачила можливість вашої відмови. У такому разі було згадано ім'я іншого архітектора, Ґордона Прескотта, як пріоритетна альтернатива. Але я сказав раді, що цілком впевнений у вашій згоді.
Він чекав. Рорк нічого не відповідав.
— Містере Рорк, ви розумієте ситуацію?
— Так, — відповів Рорк. Він опустив очі, дивлячись на ескізи.
— Отже?
Рорк не відповів.
— Так чи ні, містере Рорк?
Рорк відхилився назад і заплющив очі.
— Ні, — вимовив він.
Після невеличкої паузи голова запитав:
— Ви усвідомлюєте, що робите?
— Цілком, — сказав Рорк.
— Боже милосердний! — зненацька вигукнув Вейдлер. — Ви хоч уявляєте, яке це велике замовлення? Ви молода людина, у вас може не бути другого такого шансу. І… чорт забирай, я це скажу! Вам воно потрібно! Я знаю, як страшенно вам потрібно це замовлення!
Рорк зібрав зі столу ескізи, скрутив їх і взяв під пахву.
— Це чисте божевілля! — стогнав Вейдлер. — Ви мені потрібні. Нам потрібен ваш будинок. Вам потрібно замовлення. Чи мусите ви бути аж таким фанатичним і самовідданим?
— Що? — отетеріло запитав Рорк.
— Фанатичним і самовідданим.
Рорк усміхнувся. Він глянув униз на ескізи. Трохи поворушив ліктем, притискаючи їх до тіла, і сказав:
— Це був найегоїстичніший учинок людини з усіх, що ти їх бачив.
Він пішки пішов до свого бюро. Зібрав креслярські інструменти і кілька речей, які там тримав. Назбирався один пакунок. Він узяв його під пахву. Потім замкнув двері й віддав ключі представнику орендаря. Він сказав, що закриває бюро. Пішов додому і залишив там пакунок. А потім попрямував до будинку Майка Донніґана.
— Ні? — запитав Майк, зиркнувши на нього.
— Ні, — відповів Рорк.
— Що сталося?
— Я розповім тобі якось іншим разом.
— Покидьки!
— Не звертай уваги, Майку!
— А що тепер з бюро?
— Я його закрив.
— Назавжди?
— Тимчасово.
— Хай їм грець, рудий! Хай їм грець!
— Замовкни. Мені потрібна робота, Майку. Можеш допомогти?
— Я?
— Я більше нікого в галузі не знаю. Нікого, хто захотів би мене взяти. Ти знаєш їх усіх.
— В якій галузі? Про що ти?
— Про будівництво. Робота на будівництві. Як я колись працював.
— Ти про роботу простим будівельником?
— Я про роботу простим будівельником.
— Ти збожеволів, чортів телепню!
— Майку, облиш. Улаштуєш мене на роботу?
— Але якого дідька? Ти можеш отримати пристойну роботу в архітектурному бюро. Ти ж знаєш, що можеш.
— Я не хочу, Майку. Більше ніколи.
— Чому?
— Не хочу бути дотичним до цього. Не хочу цього бачити. Не хочу допомагати їм робити те, що вони роблять.
— Ти можеш отримати приємну чисту роботу деінде.
— На приємній чистій роботі мені доведеться думати. А я не хочу думати. Не так, як думають вони. А хоч би куди я пішов, мусить бути по-їхньому. Я хочу роботу, де мені не потрібно буде думати.
— Архітектори не стають чорноробами.
— Це все, що вміє робити цей архітектор.
— Ти можеш швиденько чогось навчитися.
— Я не хочу нічого вчитися.
— Ти хочеш, щоб я влаштував тебе в будівельну бригаду тут, у місті?