Домінік рвучко відвернулася і пішла геть, спускаючись кам'янистим схилом, якнайдалі від каменярні.
Не його очі й не його рот пригадувала вона, а його руки. Сенс цього дня, здавалося, закарбувався в одній-єдиній картинці: мить, коли його рука відпочивала на граніті. Вона побачила її знову: його пальці, притиснуті до каменю, його довгі пальці з прямими лініями жил, розчахнутих віялом від зап'ястка до суглобів пальців. Вона думала про нього, але перед очима спливало видиво тієї руки на граніті. Це лякало, бо вона не могла цього зрозуміти.
«Він лише звичайний робітник, — думала вона, — найманий чорнороб, який виконує працю каторжанина». Вона думала про це, сидячи перед скляною поличкою свого туалетного столика. Кришталеві предмети, що лежали перед нею, нагадували крижані скульптури — вони підкреслювали її власну крижану, витончену тендітність; і вона думала про його пружне тіло, про його одяг, просякнутий порохом і потом, про його руки. Акцентувала на цьому контрасті, тому що він її принижував. Вона відхилилася назад, заплющуючи очі, і пригадала багатьох видатних чоловіків, яким відмовила. Вона думала про робітника кар'єру. Вона подумала, що зломлена — не чоловіком, яким захоплюється, а чоловіком, якого зневажає. Ії голова впала на руки; вона мліла від задоволення, думаючи про це.
Два дні вона переконувала себе, що втече звідси; знайшла у валізі старі туристичні довідники, вивчала їх, обирала курорт, готель і конкретну кімнату в тому готелі, обирала потяг, яким їхатиме, корабель і номер каюти. Вона знаходила порочне задоволення в цьому занятті, бо знала, що не поїде у подорож, якої прагнула; вона повернеться до каменярні.
Домінік повернулася до кар'єру через три дні. Зупинилася з того краю, де він працював, і певний час стояла, відверто його розглядаючи. Коли він підвів голову, вона не відвернулася. Ії погляд сказав йому, що вона розуміє значення свого вчинку, але не поважає його аж так, щоб це приховувати. Його погляд сказав їй, що він чекав на її прихід. Він схилився над дрилем і продовжив працювати. Вона чекала. Вона хотіла, щоб він глянув на неї. Вона знала, що він це знає. Та він не поглянув на неї знову.
Домінік постояла, спостерігаючи за його руками, очікуючи миті, коли він доторкнеться до каменю. Вона забула про дриль і про динаміт. Їй подобалося думати про граніт, який трощили його руки.
Вона почула, як наглядач кличе її, поспішаючи стежкою. Вона обернулася до нього.
— Мені подобається спостерігати, як люди працюють, — пояснила вона.
— Авжеж, непогана картина, — погодився наглядач. — Он звідти вирушить вагонетка з черговим вантажем.
Вона не дивилася на вагонетку. Вона дивилася на чоловіка внизу, який дивився на неї, побачила тінь нахабної втіхи, який сказав їй: він знає, що вона не хоче, щоб він дивився на неї зараз. Вона відвернулася. Очі наглядача поблукали котлованом і зупинилися на чоловікові внизу.
— Гей, ти там! — крикнув він. — Тобі платять за роботу чи за витрішки?
Чоловік мовчки схилився над своїм дрилем. Домінік голосно розреготалася.
Наглядач сказав:
— У нас тут працює грубий народ, міс Франкон… Деякі з них навіть відсиділи.
— Той чоловік сидів у в'язниці? — запитала вона, показуючи вниз.
— Ну, не можу сказати. Не знаю всіх в обличчя.
Вона сподівалася, що він відсидів. Їй було цікаво, чи колишніх в'язнів досі шмагають? Сподівалася, що так. На цій думці вона відчула, як їй перехопило подих, наче в дитинстві, коли боялася впасти з високих сходів; але вона також відчула, як їй залоскотало в животі.
Вона рвучко розвернулася і покинула кар'єр.
Домінік повернулася лише через багато днів. Вона побачила його несподівано, на пласкому камені перед собою, обіч стежки. Зупинилася. Не хотіла підходити надто близько. Було дивно бачити його перед собою, без захисту відстані.
Він стояв, уп'явшись в неї очима. Їхнє взаєморозуміння було образливо інтимним, адже вони ніколи не обмовилися одне з одним жодним словом. Вона зруйнувала це, заговоривши до нього.
— Чому ви завжди витріщаєтеся на мене? — запитала вона різко.
Домінік полегшено подумала, що слова якнайкраще віддалять їх. Убираючи в слова те, що знали вони обоє, вона все заперечувала. Якусь мить він стояв нерухомо, продовжуючи пильно дивитися на неї. Вона відчула жах від думки, що він не відповість, що він своїм мовчанням надто виразно скаже їй, чому не потрібно жодної відповіді. Але він відповів: