Кітінґові не сподобалося, як Кетрін сиділа на стільці — згорбившись і незграбно зсунувши докупи ноги. Він не хотів, щоб вона третій сезон поспіль носила один костюм, але вона це робила. Вона витріщалася на якусь цятку посередині килима. Кеті рідко дивилася на Кітінґа. На дядька вона не дивилася взагалі. Кітінґ не виявив ані сліду того радісного захоплення, з яким вона завжди говорила про Тухі та яке він очікував побачити в присутності дядька. У Кетрін з’явилося щось важке, безбарвне, що її дуже втомлювало.
Служник Тухі приніс на таці чай.
— Будь ласка, розлий, люба, — звернувся Тухі до Кетрін. — Ах, немає нічого кращого за післяобідній чай. Коли розпадеться Британська імперія, історики виявлять, що вона зробила два неоціненних внески в цивілізацію — оцей чайний ритуал і детективний роман. Кетрін, люба моя, чому ти тримаєш ручку чайника, наче ніж м’ясника? Але не зважай, це чарівно, це саме те, що ми любимо в тобі, Пітер і я, ми не любили б тебе, якби ти була вишукана, наче герцогиня, — кому зараз потрібні герцогині?
Кетрін розлила чай і розляпала трохи на скляну поверхню стола; раніше з нею ніколи такого не було.
— Я справді хотів подивитися на вас обох, — сказав Тухі, невимушено і делікатно тримаючи чашку. — Це скидається на забаганку. Якогось особливого приводу немає, але інколи я стаю нерозважливим і сентиментальним, як і кожен із нас. Вітаю твій вибір, Кетрін. Я завинив тобі вибачення, бо ніколи не підозрював, що ти маєш такий чудовий смак. Ви з Пітером — прекрасна пара. Ти чимало зробиш для нього. Готуватимеш йому манну кашу, пратимеш його носові хустинки і виношуватимеш його дітей, хоча, звісно, всі діти інколи хворіють на кір або на щось таке, а це доволі надокучливо.
— Але, врешті-решт, ви… ви схвалюєте це? — занепокоєно запитав Кітінґ.
— Схвалюю що? Що, Пітере?
— Наш… майбутній шлюб.
— Пітере, це марне запитання! Звісно ж, я схвалюю. Але ви такі молоді! З молодими завжди так — вони створюють проблеми на порожньому місці. Ти запитуєш про шлюб так, наче це щось аж таке важливе, щоб його не схвалити.
— Ми з Кеті зустрічаємося вже кілька років, — сказав Кітінґ, захищаючись.
— І це було кохання з першого погляду, звісно?
— Так, — погодився Кітінґ, почуваючись смішним.
— Це мала бути весна, — мовив Тухі. — Зазвичай буває саме так. Завжди знайдеться темний кінотеатр і двійко людей, які, забувши про світ довкола, тримаються за руки — але ж руки пітніють, якщо триматися занадто довго? Але все одно прекрасно бути закоханим. Немає повісті солодшої на світі — та банальнішої. Кетрін, не відвертайся. Ми ніколи не повинні дозволяти собі втрачати почуття гумору.
Він доброзичливо всміхнувся, обійнявши їх обох своєю усмішкою. Ця доброзичливість була така величезна, що їхнє кохання здалося крихітним і жалюгідним, оскільки лише щось нікчемне могло пробудити таке глибоке співчуття. Він запитав:
— До речі, Пітере, коли ви збираєтеся одружитися?
— Насправді ми ще не визначилися з датою, знаєте, як це буває, — стільки всього сталося зі мною, і в Кетрін є робота і… І, між іншим, — різко додав він, бо тема роботи Кеті безпричинно його дратувала, — коли ми одружимося, Кеті має покинути цю роботу. Я проти цього.
— Я теж, — погодився Тухі, — її не схвалюю, якщо вона не подобається Кетрін.
Кетрін працювала денною черговою в яслах при Кліфордському комунальному навчальному закладі для бідних. Це була її власна ідея. Вона часто відвідувала цей заклад разом із дядьком, який викладав там економіку, і зацікавилася роботою.
— Але ж мені це подобається! — несподівано збуджено сказала вона. — Я не розумію, Пітере, чому це тобі так дошкуляє. — В її голосі з’явилася наїжачена нота, зухвала й неприємна. — Я ніколи в житті не відчувала більшої радості — допомагати людям, які безпорадні та нещасні. Я ходила туди сьогодні вранці — не мусила, але сама цього захотіла, а оскільки звідти я поспішала додому, то не мала часу перевдягнутися, але це не має значення, — кого обходить мій вигляд? І, — наїжачена нота зникла, вона заговорила жваво і дуже швидко, — дядьку Еллсворте, ви лише уявіть! У маленького Біллі Гансена болить горло — ви ж пам’ятаєте Біллі? І няньки там не було, тому я мусила протерти його горло аргіролом. Бідолашний, у нього в горлі був страхітливий білий наліт!