Її голос, здавалося, сяяв, наче вона говорила про щось надзвичайно прекрасне. Вперше Кітінґ побачив той захват, на який сподівався. Вона і далі розповідала про роботу, про дітей, про клуб. Тухі уважно слухав. Він нічого не казав. Але щира увага в очах змінила його, насмішкувата веселість зникла, і він забув про власну пораду — він був серйозним, по-справжньому дуже серйозним. Коли він зауважив, що тарілка Кетрін спорожніла, то запропонував їй тацю з бутербродами простим жестом, що якимось чином перетворився на ввічливий вияв поваги.
Кітінґ нетерпляче чекав, коли вона замовкне бодай на мить. Він хотів змінити тему. Оглянув кімнату і побачив недільні газети. Він давно хотів дещо запитати, тому обережно почав:
— Еллсворте… що ти думаєш про Говарда Рорка?
— Рорк? Рорк? — перепитав Тухі. — Хто такий Рорк?
Те, як він надто невинно, надто жартівливо повторював це ім’я з ледь зневажливим запитанням наприкінці, переконало Кітінґа, що Тухі чудово знає це ім’я. Він пояснив:
— Говард Рорк. Ти знаєш, архітектор. Той, що спроектував будинок Енрайта.
— Що? О так, той, хто, врешті-решт, зводитиме будинок Енрайта.
— У сьогоднішній «Хроніці» міститься ескіз.
— Невже? А я ж проглядав «Хроніку».
— І… що ти думаєш про цей будинок?
— Якби там було щось важливе, я запам’ятав би.
— Звісно! — Кітінґ ковтав склади, наче затримував подих на кожному з них: — Це щось жахливе, божевільне! Нічого подібного ніхто ніколи не бачив і не хотів би побачити.
Він наче звільнився від тягаря. Неначе все життя вірив, що в нього невиліковна хвороба, аж зненацька слова найвидатнішого у світі фахівця оголосили його здоровим. Йому хотілося сміятися — вільно, безглуздо, не дбаючи про власну гідність. Йому хотілося говорити.
— Говард — мій приятель, — сказав він радісно.
— Твій приятель? Ти його знаєш?
— Чи знаю я його! Ми ж разом училися у Стентоні, й він три роки винаймав у нас кімнату. Я можу сказати тобі, якого кольору в нього білизна і як він приймає душ — я це бачив!
— Він жив у вашому будинку в Стентоні? — перепитав Тухі. Він говорив якось обережно і чітко. Звуки його голосу лунали тихо, сухо й безповоротно, немов ламалися сірники.
«Це дуже дивно», — подумав Кітінґ. Тухі поставив йому чимало запитань про Говарда Рорка. Але його запитання не мали сенсу. Вони не стосувалися його проектів, не стосувалися архітектури загалом. Це були безглузді особисті запитання — дивно було запитувати таке про людину, про яку ніколи не чув.
— Він часто сміється?
— Дуже рідко.
— Він здається нещасним?
— Ніколи.
— У нього було багато друзів у Стентоні?
— У нього ніколи й ніде не було друзів.
— Він не подобався людям?
— Він нікому не може подобатися.
— Чому?
— Він змушує людей відчувати, що його безглуздо любити.
— Він виходить на люди, випиває, розважається?
— Ніколи.
— Він любить гроші?
— Ні.
— Він вірить у Бога?
— Ні.
— Він багато говорить?
— Дуже мало.
— Чи слухає він, коли інші обговорюють із ним… якісь ідеї?
— Він слухає. Але краще б не слухав.
— Чому?
— Це ображало б менше — якщо ти розумієш, про що я: коли людина тебе так слухає, ти розумієш, що йому твої слова геть байдужі.
— Він завжди хотів бути архітектором?
— Він…
— Пітере, у чому річ?
— Ні в чому. Просто мені щойно спало на думку: як дивно, що я ніколи його про це не запитував. Ось що дивно: неможливо запитати в нього про таке. Він маніяк, коли йдеться про архітектуру. Здається, це так багато для нього важить, що він втрачає людську подобу. Він зовсім не вміє насміхатися із себе — ось тобі приклад людини без почуття гумору, Еллсворте. Важко сказати, що б він робив, якби не захотів стати архітектором.
— Ні, — сказав Тухі. — Важко сказати, що б він робив, якби не міг стати архітектором.
— Він пішов би по трупах. Усіх і кожного. Кожного з нас. Але став би архітектором.
Тухі склав свою серветку, хрусткий маленький квадратик тканини, на колінах; він склав її охайно вздовж і впоперек, і пробігся пальцями по краях, щоб вигострити складку.
— Ти пригадуєш нашу маленьку групу архітекторів, Пітере? — запитав він. — Я готую все для першої зустрічі. Я поговорив із багатьма майбутніми членами, і тобі полестило б те, що вони казали про твою кандидатуру на місце голови.