— Еллсворте! — вигукнула вона. — Геть звідси!
Вона рвучко підвелася. Випростана, стояла якусь хвилину нерухомо, потім схилилася вперед, обпершись долонями на стіл, і знову завмерла, схилившись; він бачив, як гладка маса її волосся здійнялася хвилею, а потім впала, ховаючи її обличчя.
— Але, Домінік, — приязно мовив він, — я лише розповів тобі, чому Пітер Кітінґ така цікава особистість.
Її волосся віялом відлетіло назад, і вона опустилася на стілець, уп’явшись в нього поглядом і потворно роззявивши рота.
— Домінік, — лагідно мовив він, — ти передбачувана. Ти надто передбачувана.
— Вимітайся звідси.
— Добре, я завжди казав, що ти мене недооцінюєш. Поклич мене, коли наступного разу потребуватимеш моєї допомоги.
У дверях він повернувся і додав:
— Звісно, особисто я вважаю, що Пітер Кітінґ — найкращий архітектор з усіх, кого ми маємо.
Увечері, коли вона повернулася додому, задзеленчав телефон.
— Домінік, люба моя, — схвильовано затинався голос у слухавці, — ти справді так уважаєш?
— Хто це?
— Джоел Саттон. Я…
— Привіт, Джоеле. Про що ти?
— Привіт, дорогенька, як справи? Як твій чудовий батечко? Я про те, що ти написала про Енрайтів будинок і про того хлопця, Рорка. Тобто про твою сьогоднішню колонку. Я дуже засмучений, дуже. Ти чула про моє будівництво? Добре, ми уже все залагодили, і це така купа грошей, я гадаю, слід бути дуже обережним із рішеннями, але я довіряю тобі найбільше з усіх, я завжди тобі довіряв, ти така розумниця, неймовірна розумниця, якщо працюєш для такого хлопця, як Вайненд. Отже, ти, я думаю, тямиш у своїй роботі. Вайненд знається на будівництві, авжеж, цей чолов'яга заробив на нерухомості більше, ніж на газетах, присягаюся, що більше. Усі вдають, що не знають цього, але ж я знаю. І ти для нього працюєш, а я не знаю, що й думати. Бачиш, я вже вирішив, так, я остаточно вирішив — ну, майже — віддати замовлення тому хлопцеві, Рорку, насправді я йому вже сказав, завтра він приходить підписувати угоду, і тепер… Ти справді думаєш, що той будинок нагадує боа з пір'я?
— Послухай, Джоеле, — сказала вона, зціпивши зуби, — можеш пообідати зі мною завтра?
Вона зустрілася із Джоелом Саттоном у просторому порожньому ресторані вишуканого готелю. Серед білосніжних скатертин кілька самотніх відвідувачів були мов на долоні, а порожні столи слугували за елегантну декорацію, що наголошувала на винятковості гостей. Джоел Саттон широко всміхався. Він ніколи ще не складав товариство такій прекрасній жінці, як Домінік.