— Так.
— Чаювання — я подумав, що це вершина. Це гарна кімната для прийняття, велика — багацько місця, щоб увіпхати купу людей, — особливо, якщо тобі байдуже, кого напихати — а тобі байдуже. Зараз байдуже. Чим ти їх пригощаєш? Паштетом з анчоусів і яєчною пастою у вигляді сердечок?
— Ікрою і цибулевою пастою у вигляді зірочок.
— А як щодо стареньких леді?
— Плавлений сир і подрібнені волоські горіхи — спіральками.
— Хотів би я побачити, як ти про таке дбаєш. Це неймовірно, як ти піклуєшся про стареньких леді. Особливо про потворно багатих — із зятями, які працюють із нерухомістю. Та я не думаю, що це аж так погано, як побачення зі «Сплюндруй дощенту», капітаном першого рангу Гікбі, який має вставні зуби і симпатичну незабудовану ділянку на розі Бродвею та Чемберс.
Увійшла покоївка з тацею. Тухі взяв чарку і делікатно тримав її, вдихаючи аромат і чекаючи, коли покоївка вийде.
— Чи можеш мені сказати, чому відділ таємної поліції — я не питатиму хто — так докладно звітується тобі про мою діяльність? — байдуже зронила Домінік.
— Ти можеш запитати — хто. Будь-хто і кожен. Ти ж не сподівалася, що люди говоритимуть про міс Домінік Франкон, яка так зненацька стала гостинною господинею? Міс Домінік Франкон, наче друга Кікі Голкомб, але значно краща — о, значно краща! — значно тонша, обдарованіша, а ще, подумати лишень, настільки гарніша. Настав час, щоб ти почала трохи використовувати свій неперевершений вигляд, за який будь-яка жінка готова вдавитися. Ти все одно марнуєш свою красу — звісно, якщо мислити категоріями, пов'язаними з її справжнім призначенням, але зараз від неї принаймні мають користь певні люди. Твій батько, наприклад. Я переконаний, що його тішить твоє нове життя. Маленька Домінік ставиться до людей доброзичливо. Маленька Домінік урешті-решт стала нормальною. Він, звісно, помиляється, але приємно робити його щасливим. Як і ще кількох людей. Мене, наприклад. Хоча ти ніколи не зробила би нічого, щоб мене ощасливити, але, бачиш, я маю талан отримувати задоволення з того, що геть не призначалося мені, до того ж — цілком безкорисливо.
— Ти не відповідаєш на моє запитання.
— Я відповідаю. Ти запитуєш, чому я цікавлюсь твоєю діяльністю — і я відповідаю: тому що вона робить мене щасливим. Окрім того, послухай, хтось міг би здивуватись, якби я збирав інформацію про моїх ворогів. Але бути непоінформованим про діяльність моєї сторони — що б ти про мене подумала? Ти ж не вважаєш, що я такий бездарний генерал; ти ніколи не вважала мене бездарним.
— Твоєї сторони?
— Послухай, Домінік, ось у чому біда твого як письмового, так і розмовного стилю: ти вживаєш забагато питальних речень. В обох випадках це погано. Особливо погано, якщо в цьому немає необхідності. Облишмо гратися у вікторину — просто поговорімо. Оскільки ми обоє все розуміємо, то немає потреби ставити одне одному запитання. Якби така потреба була, ти викинула б мене геть. Натомість ти пригостила мене дуже дорогим лікером.
Він тримав чарку під носом і вдихав аромат напою з чуттєвим задоволенням, що за обіднім столом дорівнював би гучному, вульгарному прицмокуванню, але зараз скляний край, притиснутий до охайних маленьких вусиків, мав щонайелегантніший вигляд.
— Добре, — сказала вона, — говори.
— Саме це я й роблю. І це дуже дбайливо з мого боку — оскільки ти не готова говорити. Поки що не готова. Гаразд, поговорімо — у цілком споглядальній манері — про те, як цікаво бачити людей, які так радісно вітають тебе у своєму середовищі, приймають тебе, збираються навколо тебе. Чому так, не знаєш? Вони зневажливо ставляться самі до себе, але варто комусь, хто зневажав їх усе своє життя, раптом змінитися і почати ставитися до них по-компанійському — і вони впадуть на спинку з піднятими лапками, щоб ти почухала їхні животики. Чому? Тут можуть бути два пояснення, як на мене. Приємне — це те, що вони добродушні та прагнуть вшанувати тебе своєю дружбою. Та приємне пояснення ніколи не буває правдою. Друге — це те, що вони знають, що ти деградуєш, потребуючи їх, сходиш із вершини — а кожна самотність є вершиною, — і вони радіють, стягаючи тебе звідти своєю дружбою. Хоча, звісно, ніхто з них цього не усвідомлює, крім тебе самої. Ось чому ти агонізуєш, роблячи це, і ти ніколи не зробила б цього зі шляхетних міркувань, ти ніколи не зробила б цього заради чогось іншого, крім досягнення обраної мети, мети такої ницої, що вона виправдовує будь-які засоби і робить ці засоби стерпними.