— Знаєш, Еллсворте, ти щойно сказав фразу, що її ніколи не використаєш у своїй колонці.
— Невже? Але так і є. Я можу тобі навести чимало чудових фраз, що я їх ніколи не використаю в колонках. Про яку саме фразу ти кажеш?
— Кожна самотність є вершиною.
— Оце? Так, правильно. Не використаю. Але ти можеш — хоча вона не надто вдала. Трохи неотесана. Одного дня я підкину тобі дещо краще, якщо бажаєш. Утім шкода, що з моєї маленької промови ти обрала її.
— А яку я мала обрати?
— Ну, два моїх пояснення, наприклад. У них криється цікаве питання. Що краще — вірити у найшляхетніші людські поривання і наділяти людей цією рисою, що їм геть не до снаги, чи бачити їх такими, які вони є, і сприймати їх такими, бо їм так спокійніше? Доброта, звісно, важливіша за справедливість.
— Еллсворте, мені начхати.
— Не маєш настрою на абстрактні міркування? Цікавлять лише конкретні результати? Добре. Скільки замовлень ти дістала для Пітера Кітінґа за останніх три місяці?
Вона підвелася, підійшла до таці, що її залишила покоївка, налила собі випити і відповіла: — Чотири, — підносячи чарку до рота. Потім обернулася і, поглянувши на нього, додала:
— І це був славетний метод Тухі — ніколи не бий на початку чи наприкінці колонки. Зроби це крадькома, коли ніхто не очікує. Намели повну колонку нісенітниць задля одного важливого рядка.
Він увічливо кивнув:
— Саме так. Ось чому мені подобається з тобою спілкуватися. Так прикро бути тонким і порочним із людьми, які навіть не здогадуються, що ти тонкий і порочний. Але нісенітниці ніколи не бувають випадковими, Домінік. Окрім того, я не знав, що метод мого письма стає очевидним. Мушу придумати новий.
— Не переживай. Їм це подобається.
— Авжеж. Їм подобається все, що я пишу. Отже, чотири? Одне я проґавив. Я нарахував три.
— Я не можу зрозуміти, навіщо ти сюди прийшов, якщо це все, що ти хотів знати. Ти в шаленому захваті від Пітера Кітінґа, я теж йому допомагаю пречудово, краще, ніж міг би ти, отже, ти ж не про Піті хотів поговорити — це не обов'язково, адже так?
— Домінік, ти двічі помилилася в одному реченні. Одна щиросердна помилка й одна брехня. Щиросердна помилка — це припущення, що я прагну допомогти Пітеру Кітінґу — я, до речі, здатен допомогти йому значно краще за тебе, я роблю це і робитиму, але це далекосяжні наміри. Брехня — це те, що я прийшов поговорити про Пітера Кітінґа — ти знала, про що я прийшов поговорити, щойно побачила мене тут. І — о Господи! — ти дозволила б комусь значно огиднішому за мене вторгнутися, щоб поговорити на цю тему. Хоча й не знаю, хто може бути огиднішим за мене цієї миті.
— Пітер Кітінґ, — відказала вона.
Він скорчив гримасу, наморщивши носа:
— О ні. Він занадто дрібний для цього. Але поговорімо про Пітера Кітінґа. Який зручний збіг, що він виявився партнером твого батька. Ти просто стрибаєш вище голови, здобуваючи замовлення для свого любого батька, нічого дивного. Ти чиниш дива для фірми «Франкон і Кітінґ» протягом останніх трьох місяців, лише всміхаючись багатим удовам і вбираючи приголомшливі сукні на деякі з наших найкращих прийняттів. Цікаво, чого ти досягла б, якби вирішила піти до кінця і заради мети продавати своє незрівнянне тіло не лише для естетичного споглядання — в обмін на замовлення для Пітера Кітінґа. — Він замовк, вона нічого не відповіла, і він додав:
— Мої вітання, Домінік, ти підтвердила мою найкращу думку про тебе — тебе це не шокувало.
— Еллсворте, до чого ти ведеш? Ти таки намагаєшся мене шокувати чи на щось натякаєш?
— О, це може бути що завгодно. Наприклад, попереднє намацування. Та насправді це нічого не означає. Лише дрібка вульгарності. Також метод Тухі. Знаєш, я завжди раджу намацувати слабке місце у слушний час. Я — по суті — такий щирий нудний пуританин, який повинен дозволити собі інколи змінюватися — щоб уникнути одноманітності.
— Невже, Еллсворте? Я запитую в себе, яка твоя суть. І не знаходжу відповіді.
— Наважуся повідомити, що цього ніхто не знає, — мовив він приязно. — Хоча насправді у цьому немає жодної таємниці. Це дуже просто. Усе дуже просто, коли ти зводиш явища до засадничих понять. Ти здивувалася б, якби знала, що їх так мало. Можливо, лише два, здатні пояснити нас усіх. Це заплутано, це зведення складне — ось чому люди не хочуть цим перейматися. Одначе не думаю, що результат їм сподобається.