Він не міг навести жодних аргументів проти блискучої переконаності Тухі; він узагалі не міг нічого сказати, крім: «Ні, Еллсворте, це неправильно, ні, це неправильно, неправильно». Питання було відкрите. Гоптон Стоддард не зрушив із місця, але несхвалення Тухі його непокоїло, і він з дня на день відкладав рішення. Він знав лише, що мусить визначитися до кінця літа, бо восени планував відбути у тривалу подорож, світовий тур святими місцями всіх релігій — від Лурда і Єрусалима до Мекки і Бенареса.
За кілька днів після оголошення про будівництво «Аквітанії» Тухі вирішив побачитися з Гоптоном Стоддардом, тому прийшов увечері до його величезного захаращеного помешкання на Ріверсайд-драйв.
— Гоптоне, — весело мовив він, — я помилявся. Ти мав рацію про храм.
— Невже? — здивувався ошелешений Гоптон Стоддард.
— Так, — підтвердив Тухі, — твоя правда. Ти повинен збудувати храм. Храм людської душі. Це найкращий з усіх варіантів.
Гоптон Стоддард глитнув, його блакитні очі зволожилися. Він відчув, що суттєво просунувся стежкою праведності, якщо спромігся прищепити якусь чесноту своєму вчителеві. Після цього вже ніщо не мало значення; він сидів, як покірне зморшкувате дитинча, слухаючи Еллсворта Тухі, киваючи і погоджуючись геть на все.
— Це амбітна справа, Гоптоне, і якщо ти за це берешся, то маєш зробити все правильно. Це трохи самовпевнено, знаєш, — пропонувати дар Богові, — і якщо ти не зробиш усе якнайкраще, це стане виявом зневаги, а не вшанування.
— Так, авжеж. Слід усе зробити добре. Потрібно зробити все правильно. Якнайкраще. Ти допоможеш мені, Еллсворте, правда? Ти ж усе знаєш про будівництво, мистецтво і решту — все має бути правильно.
— Я залюбки допоможу тобі, якщо ти справді цього хочеш.
— Якщо я хочу?! Як це — якщо я хочу?! Боже праведний, та що б я без тебе робив? Я нічого не знаю про… про все таке. А треба зробити все правильно.
— Якщо ти хочеш зробити все як слід, чи робитимеш саме так, як я скажу?
— Так-так. Безперечно.
— По-перше, вибір архітектора. Це дуже важливо.
— Так.
— Тобі не потрібен один із тих солодкавих торговців із доларовим німбом над головою. Тобі потрібна людина, яка вірить у своє призначення так, як ти віриш у Бога.
— Усе правильно. Це абсолютно правильно.
— Ти повинен запросити того, кого я назву.
— Авжеж. І хто це?
— Говард Рорк.
— Хто-хто? — Гоптон Стоддард був спантеличений. — Хто він такий?
— Він людина, яка збудує храм людської душі.
— А він хороший архітектор?
Еллсворт Тухі повернувся і вп'явся в нього поглядом.
— Гоптоне, клянуся своєю безсмертною душею, — промовив повільно, — він найкращий з усіх.
— О!..
— Але з ним важко домовитися. Він працює лише на певних умовах. І ти маєш скрупульозно їх дотримуватися. Ти повинен дати йому повну свободу дій. Скажи йому, чого хочеш і скільки збираєшся витратити, а решту залиш йому. Дозволь йому спроектувати і збудувати так, як він бажає. Інакше він не працюватиме. Чесно скажи йому, що нічого не тямиш в архітектурі і обрав його, бо відчуваєш, що він єдиний, кому можна довірити зробити все правильно, без порад або втручання.
— Гаразд, якщо ти поручаєшся за нього…
— Я поручаюся за нього.
— Тоді чудово. І мене не бентежить, скільки це коштуватиме.
— Але ти повинен бути обережним, зустрічаючись із ним. Думаю, спочатку він може відмовитися. Він скаже тобі, що не вірить у Бога.
— Що?!
— Не вір йому. Він глибоко релігійна людина — по-своєму. Це можна зрозуміти, дивлячись на його будинки.
— О…
— Але офіційно він не належить до жодної конфесії. Отже, ти не видаватимешся упередженим і нікого не образиш.
— Це добре.