— Розповідай.
Потім він просидів чимало годин, слухаючи, як Меллорі розповідає про свою роботу, про думки, що в неї вкладав, про думки, що формували його життя, розповідав жадібно, наче порятований потопельник, який дістався берега і п'янів від повітря, жадібно хапаючи його великими ковтками.
Наступного ранку Меллорі прийшов до Роркового бюро, і Рорк показав йому ескізи храму. Меллорі стояв біля кульмана, перед проблемою, що потребувала вирішення; він змінився, у ньому не залишилося ні вагання, ні згадки про біль; він брав ескізи, його руки рухалися чітко і впевнено, наче в солдата на посту.
Ці рухи свідчили: ніщо, заподіяне йому, не може зашкодити покликанню творити. Він мав непохитну безособову впевненість; він звертався до Рорка як рівня.
Він довго вивчав ескізи, потім підвів голову. Він цілком контролював обличчя, але не очі.
— Подобається? — запитав Рорк.
— Не питай дурниць.
Він узяв один ескіз, попрямував із ним до вікна і став там, поглядаючи то на ескіз, то на двір, то на Роркове обличчя.
— Це неймовірно, — сказав він. — Оце і це, — він показав за вікно.
На розі вулиці, внизу, розташувався більярдний зал, поряд були багатоквартирний будинок із коринфським портиком і рекламний щит із афішею вистави на Бродвеї; на далекому даху тріпотіла сіро-рожева білизна, розвішана на шворці.
— Не у цьому місті. Не на цій землі. — мовив Меллорі. — Але ти це зробив. Це можливо… Я більше не боятимусь.
— Чого?
Меллорі акуратно поклав ескіз на стіл і відповів:
— Учора ти сказав щось про основний закон. Закон, що вимагає від людини обирати найкраще… Це було кумедно… Невизнаний геній — яка давня історія. Ти колись думав про гірший варіант — надмірно визнаного генія?.. Те, що величезна кількість людей — це нещасні бовдури, які не знають, що найкраще — це маячня. Не варто через це гніватися. Але ти розумієш людей, які бачать і не прагнуть цього?
— Ні.
— Ні. Ти не можеш зрозуміти. Я всю ніч думав про тебе. Я зовсім не спав. І знаєш, у чому твоя таємниця? У твоїй страхітливій невинності.
Рорк голосно розреготався, дивлячись на хлопчаче обличчя.
— Ні, — сказав Меллорі, — це не смішно. Я знаю, про що кажу — а ти ні. Ти не можеш знати. Через твоє абсолютне здоров'я. Ти такий здоровий, що не можеш збагнути хвороби. Ти про них знаєш, але не надто віриш у їхнє існування. А я вірю. Я в дечому мудріший за тебе, тому що слабший. Я розумію той інший бік. Ось що зі мною сталося… те, що ти бачив учора.
— Це в минулому.
— Можливо. Але не зовсім. Я більше не боюся. Але знаю, що страх існує. Я знаю, що це за страх. Тобі його не збагнути. Послухай, який найжахливіший випадок можна собі уявити? Для мене — опинитися обеззброєним у камері з чудовиськом, яке стікає слиною, чи маніяком з хворобою, що вижерла його мозок. У тебе нічого не залишається, крім твого голосу — твого голосу і думок. Ти кричиш цьому створінню, чому воно не має чіпати тебе, ти знаходиш найпромовистіші слова, найпереконливіші слова, стаєш глашатаєм абсолютної істини. І ти бачиш, як воно витріщається на тебе, і розумієш, що воно не здатне почути тебе, що до нього ніяк не достукатися, не достукатися жодним чином, хоча воно дихає і рухається перед тобою з якоюсь своєю метою. Це жахіття. Те, що нависло над світом, нишпорить серед людей — це те саме, щось замкнене в собі, безмозке, абсолютно безглузде, але воно підступне і має свою мету. Не думаю, що я боягуз, але я його боюсь. І це все, що я знаю — лише те, що воно існує. Але я не знаю його цілей і не розумію його природи.
— Принцип декана, — сказав Рорк.
— Що?
— Це те, про що я колись думав… Меллорі, а чому ти намагався застрелити Еллсворта Тухі? — Він побачив хлопцеві очі й додав: — Ти не мусиш мені говорити, якщо не хочеш.
— Мені не подобається розповідати про це, — напружено мовив Меллорі. — Але ти поставив слушне запитання.
— Сідай, — сказав Рорк. — Поговорімо про твоє замовлення.
Меллорі уважно слухав, поки Рорк розповідав про будинок і завдання скульптора. На завершення він сказав:
— Лише одна статуя. Вона стоятиме отут, — він показав на ескіз. — Усе буде організовано навколо неї. Статуя оголеної жінки. Якщо ти збагнув ідею споруди, ти зрозумів, яка це має бути статуя. Людський дух. Героїчне в людині. Натхнення і звершення водночас. Піднесення над світом і піднесення над власною суттю. Пошук Бога — і віднайдення себе.